Обожнюю короткі життєві історії. Їх називають ще замальовками або ж образками. У нашому краї талантом у написанні невеличких оповідок виділявся мій друг, колега, журналіст і літератор Станіслав Скороходов. Про його творчість розповім іншим разом.

У період військового стану в Україні багато людей діляться своїми спостереженнями та переживаннями. Отож, читаємо оповідку про сьогодення. Вона – эмна та зрозуміла.

***

Сьогодні «новобранець» із військкомату розповів історію. Їхав він на днях пізно ввечері з дружиною з села додому. Їхав на автобусі. Недалеко від водія сидить подружжя і чоловік такий розкриває рота:

– Вот єслі би не ігралі в войнушку, а сдалісь сразу, уже б і жилі нормально…

Водій мовчки зупиняє автобус, обходить, щоб зайти з пасажирських дверцят, бере за шкірку балабола і одним рухом вишвирює його в чисте поле. Потім ввічливо просить дружину пошукати чоловіка ззовні. Вона виходить за чоловіком і верещить:

– І что нам дєлать тєперь тут ночью?

– Мене не цікавить.

Автобус рушає далі.

© Валентин Ничейный
(Згідно із редакційною політикою zvisno.news нецензурні вислови були «перекладені» цензурною мовою)

Олександр Голяченко