Це такий народ. Всюди, де з’являється руский человек, – настає росія.
В Узбекістані втікачі напоказ бунтують проти узбецької мови в узбецьких (це ж треба!) школах – і шукають росмовні заклади для своїх дітей, бо все в них має бути як удома.
В Таджикистані – аналогічні демарші й «принципальные позиции». В Казахстані «коренная» мешканка на всю маршрутку розповідає казахам, що це ісконная земля самі знаєте чия. У Грузії язик став мовою вулиці й кафе, а до кінця року прибульці скуплять всю нерухомість. У соцмережних коментарях вони навіть не приховують, що тут теж – їхня Родіна.
Усюди, де нині з’являються вони («тіпа антивоєнні») – завтра прийде їхній артист, їхня книга, їхній театр, їхня освіта, їхнє медія, а в кінці – їхній солдатик. Бо це чи не єдина спільнота, взагалі не придатна до співіснування й акультурації. Нульова здатність до співжиття й симбіозу з іншими ідентичностями, до взаємодії з іншим світом. Навики асиміляції не прописані в заводських налаштуваннях. Усе, де вони опиняються, істерично перетворюється на міні-московщину.
Ті країни, які зараз впускають «антивоєнних», створюють собі грандіозну проблему. Пізніше їх нічим не викуриш. Усе буде по-їхньому, і з часом їхня меншина приведе армійські полки собі на підмогу. І так зросійщить ці країни, що пиши пропало. А вже 300 тисяч «нет войне, но за россию» осіло в країнах-сусідах. 300 тисяч провідників руского міра посіялися в інших державах.
Бур’яни сходять моментально, їх навіть доглядати не треба.
На антитезі – Латвія. Там будуть анульовувати право на проживання тим росіянам, які не володіють державною мовою. Прошу зауважити, ця норма стосується лише росменшини. Бо статистика свідчить: лише вона ігнорує державну мову. Всі інші нацменшин якось опановують – лише цим пороблено.
Вони нароблять таких ділов, що огого. Пусти свиню під стіл…
Підготував Олександр Голяченко
