Гроші були і будуть маркером людської шляхетності…Один український хлопчик на імʼя Гриша народився у Вінниці, малим пережив війну, евакуацію в холодному вагоні, набитому згорьованими людьми, які з кулмаками та дітьми тікали від вибухів на холодний Урал, де жили в дерев’яних бараках та землянках.
А потім так само поверталися на рідну землю, де після війни було холодно і голодно. Батько загинув, а дядько повернувся скаліченим, йому давали пайок, як інваліду, яким він ділився з ними. Мабуть, відтоді Гриша запам‘ятав на все життя, що треба ділитися всім, що маєш… Він виріс та одного дня зустрів худесеньку дівчину Аллу, зрозумівши, що той один день — на все життя. Він був бідний, а йому хотілося подарувати ій увесь світ. Хлопець був здібний до точних наук, і здобувши вищу освіту, зробив карколомну кар‘єру у галузі, яка в тодішньому Союзі вважалась просто фантастичною: комп‘ютерне забезпечення. Бо насправді ніяких комп‘ютерів у нас тоді ще не було. Були наукові статті про них у зарубіжних журналах, які він перекладав ночами, заодно вивчивши англійську, іспанську, італійську, їздив на симпозіуми та наукові конференції, де скучав за Аллою, яка терпляче його чекала. І так само терпляче допомагала чоловіку у всьому. І тішилась, що їхнє колись таке невлаштоване студентське життя тепер ставало схожим на казку.
Але одного разу відомий вчений, будучи чесною людиною, підписав листа на захист дисидентів, яких переслідували гебісти. І не лише втратив престижну роботу, а й друзів, які перестали телефонувати, та переходили на другу сторону вулиці, щоб не вітатись. Він ніби для всіх вмер. Лише не для неї. У ті роки знеслави, безробіття та безгрошів’я, дружина не давала йому впасти у відчай. І одного разу сказала, що треба їхати туди, де будуть затребувані його знання і його талант. Це була нелегка боротьба за право виїхати до США, де почалась нова ера. Ера комп‘ютерноі техніки.
Вони вдвох перемогли систему. І виїхали, в чому стояли, залишивши все, що нажили… Так почалося нове життя украінського вченого Григорія Степанця. Життя, яке вони разом почали з нуля. Він зробив блискучу кар‘єру в знаменитому Microsoft… Але вони були щасливі не грошима, яких Григорій достатньо заробляв, а любов‘ю. Ці двоє прожили разом понад 60 років і набулись разом. А коли в Украіні почалась війна, разом складали заповіт. І Алла підтримала його в усьому. Вони померли разом, як у красивій казці, бо Гриша витримав без неї всього півдоби…
Маючи дочку, онуків та правнуків, Григорій Степанець всі свої статки заповідав Украіні. По два мільйони доларів — Києво-Могилянській академії та Католицькому університету на розвиток науки. І один мільйон доларів — великий вчений заповідав особисто Валерію Залужному. Дарувальник не пояснив, чому саме Залужному. Можливо, тому, що знаючи всесильність радянщини, яка глибоко вʼілась в суспільство, просто не довіряв іншим, і відчував, що саме Валерій Залужний розпорядиться тими грошима шляхетно, вклавши у перемогу… Можливо, як геніальний програміст, легко спрогнозував майбутнє сьогоднішнього Героя, який при нинішній владі легко може стати опальним, як колись це трапилося з ним самим. Можливо, просто із особистих симпатій… Але однозначно з вірою в перемогу та у справедливість…
Головнокомандувач ЗСУ, Залізний Генерал Валерій Залужний був щиро здивований, щиро вдячний, а отриману спадщину до копійки перерахував на украінське військо, подякувавши заокеанському благодійнику, а своій дружині та двом дочкам сказав: дякую, дівчата, за розуміння… Якщо є на світі Бог, то він точно у формі ЗСУ…
Oleksander Turchynov
Підготував О. Голяченко
