Вчора мені черговий раз запропонували здатися. Нічого не говорити. “Не сіяти ворожнечу”. Бо так буде спокійніше усім…
Запропонували свої. Чужі цього вимагають постійно. До них звик! А до своїх не можу!
Ви думаєте, що я це не знаю? Ви думаєте, що я сам про це не здогадався?
Тому, хто потопає, буде легше, якщо перестати гребти. Лиш холодніше. І глибше.
Тому, хто стримує ніж убивці, який той затискає йому в груди, теж буде легше, якщо не пручатися. Лиш він буде мертвіший…
Тому, хто бореться, важче, ніж тому, хто уже раб! Бо обладунки воїна важчі від кайданів раба. Але що далі?
Дивитися спокійно на повзучу окупацію своєї країни? Спостерігати, як в унісон окупантам, духовні пастирі ведуть своїх чад у московське рабство, замість того, щоб їх заохотити до боротьби за життя, за майбутнє нових поколінь, вони пропонують дітям духовним здатися, “прінять божію волю”?
Ні! Це так не працює!
Христос Спаситель теж міг би “перестати сіяти ворожнечу”! Міг би про щось “аморфно-духовне” розказати фарисеям, замість докоряти їх за лицемірство, міг би говорити так, щоб усім подобатися, міг би подружитися з Іродом і Пилатом, якесь там чудо-шоу для них організувати.
Але ж Він їх любив! Тому хотів їх спасіння! Тому і говорив ті, не зовсім приємні для них, речі! Одні слухали Його – і спасалися. Інші – зненавиділи Його до глибини свого серця. І загинули. Але то уже був їх вибір і відповідальність…
Борімося, хлопці і дівчата, борімося! Бо охолонути зможемо і в могилі! Але хай краще вона нас почекає подовше!
Бо не стане України – не буде і Української Церкви, і нас не буде. А не буде Української Церкви, то не буде і України. Все пов’язано! Уже багато разів провірено, доведено століттями!
А імпотентом можна побути і в старості…
Роман Грищук
Підготував О. Голяченко
