Інформаційнийсупротив. 609-й день

У кожній поезії нашої геніальної сучасниці Ліни КОСТЕНКО відчуваєш мудрість та незламність українського народу.

***

І тільки злість буває геніальна.

Господь, спаси мене від доброти!

Така тепер на світі коновальня,

що треба мати нерви, як дроти,

А нерви ж мої, ох нерви,

струни мої, настренчені на епохальний лад!

А мені ж, може, просто хочеться щастя,

тугого й солодкого, як шоколад.

Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!

Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.

Лежить під небом, чистим і високим,

холодний степ моєї самоти.

Козацький вітер вишмагає душу,

і я у ніжність ледве добреду.

Яким вогнем спокутувати мушу

хронічну українську доброту?!

А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.

Смаглява золота віолончель.

Справляло б тіло пристрасті обжинки

колисками і лагодом ночей.

Була б така чарівна лепетуха,

такі б ото улучила слова,

що як по змісту, може, й в’януть вуха,

а як по формі — серце спочива.

Хто ж натягнув такі скажені струни

на цю, таку струнку, віолончель,

що їй футляр — усі по черзі труни

вготованих для музики ночей?!

І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.

Ліна Костенко – фан-сторінка
Підготував О. Голяченко

Прокрутити вгору