Навіки заплющилися ясні очі небесного кольору. Назавжди відлетіла щира і світла душа Олега Твардовського, нашого земляка із Турчинки, у Царство Небесне. Туди, де праведники спочивають. Бо він віддав життя за своїх близьких, за кожного з нас, за рідну Україну.
28 липня зі сльозами й болем у серцях односельці та Новоборівська громада провели в останню скорбну дорогу воїна-захисника.
Народився Олег Миколайович Твардовський 17 вересня 1987 року і майже все життя прожив у рідній Турчинці, спочатку Ягоденської сільської ради, а нині Новоборівської територіальної громади. Закінчив 11 класів Іршанської загальноосвітньої школи. Пішов працювати. Трудився на пилорамі. Потім була строкова військова служба, яку він проходив у 95-й аеромобільній бригаді в м. Житомирі.
Повернувся зі служби, знову працював. У Новій Боровій на каменеобробних підприємствах та на підприємствах із виготовлення залізобетонних виробів. Тут зустрів своє кохання – дівчину Наталію. Одружився у 2007 році. Невдовзі у молодого подружжя народилися прекрасні дітки – донечка Олександра та синочок Миколка.
У колективах, де доводилося працювати Олегу, він завжди користувався авторитетом і повагою. Його любили і родичі, й друзі за добру спокійну вдачу, готовність завжди прийти на допомогу, гарне почуття гумору.
Колеги з його останньої роботи розповідають, що Олег завжди працював сумлінно, був відповідальним, надійним, завжди дотримувався свого слова. Хоча любив колектив і гарну компанію друзів, проте не зловживав спиртним, не курив.
І родичі, й колеги розповідають, що для Олега дуже велике задоволення приносили риболовля і збирання грибів. Це було для нього розрадою і відпочинком.
Мав молодий чоловік умілі руки й за все брався, не цурався ніякої роботи. Любив свою родину, поважав батьків, безмежно любив своїх діток.
Та 24 лютого, коли підступна московська орда уже посунула страшною навалою на нашу землю з різних напрямків, Олег Твардовський того ж дня отримав повістку і пішов на захист своєї Батьківщини. Не боявся за себе, усвідомлював, що ворога необхідно зупинити. Найбільше переживав про дітей і просив дружину вивезти їх у більш безпечне місце.
В Олега була можливість за станом здоров’я не йти на військову службу. Проте він не скористався цим і пішов служити в ЗСУ, сказав своїй мамі Мар’ї Давидівні: «А хто ж, як не я?»
Служив він стрільцем-помічником гранатометника в аеромобільній бригаді. Спочатку у складі свого військового підрозділу брав участь у бойових діях у районі м. Макарова, Бучі під Києвом. Пізніше воював із ворогом на інших вогневих рубежах.
Та 22 липня закінчився його і військовий, і життєвий шлях.
У документі, який надійшов батькам із військової частини, значиться, що рядовий Твардовський Олег Миколайович був вірний військовій присязі. «… у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, 22 липня під час ведення бойових дій у районі н.п. Андріївка Херсонської області у результаті артилерійського обстрілу противника отримав тяжкі поранення та помер того ж дня у Березнегуватській центральній районній лікарні Березнегуватської селищної ради Миколаївської області під час надання медичної допомоги, – значиться в сповіщенні. – За час проходження військової служби зарекомендував себе виключно з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег по службі, мав добрий рівень мотивації до військової служби», – сказано в документі.
Односельці, друзі, однокласники, колеги, родичі, батьки прощалися і вшановували пам’ять загиблого сина і земляка на колінах, квітами встеляючи його останню дорогу. Відспівували Героя в Турчинецькому храмі й поховали на кладовищі в рідному селі, де могила його побратима і земляка, учасника АТО Олега Яндюка. На траурній церемонії виступив селищний голова Григорій Рудюк, який сказав, що пам’ять про Героїв, які віддали життя за Батьківщину, навічно залишиться в наших серцях і буде закарбована на скрижалях історії України.
Слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
