Насильство – не норма! Йому обов’язково треба протидіяти

Проблема домашнього насильства та насильства за ознакою статі, на жаль, не лише залишається актуальною, а й загострюється у зв’язку з війною.

У переважній більшості від домашнього насильства потерпають жінки й дуже часто діти. У Житомирській області в 2023 році правоохоронці зафіксували понад 10 300 випадків домашнього насильства. У Хорошівській громаді за 2023 рік було 515 звернень у поліцію та інші служби щодо домашнього насильства, а за перший квартал 2024 року – 74.
Кілька історій жінок, імена яких змінені з етичних міркувань.

Марина

Молода, завзята, гонорова Марина, приїхавши до рідних у наше селище, познайомилася з хлопцем. Окрилена, закохана, вона два роки була щасливою, як їй тоді здавалося. Вони з Вадимом красиво зустрічалися: квіти, смачна кава, спільні подорожі, обійми, поцілунки…
Одружилися. Почали планувати життя, зводити будинок. Вони працювали, проводили сімейні зустрічі в компаніях друзів. Але після спільних святкувань Марина стала помічати, що коли Вадим напідпитку – ставав агресивним: кричав, принижував, залякував, хапав за руки, волосся, безпричинно ревнував… Після чергової, проведеної у сльозах, ночі вона чула: «Я нічого не хотів робити, це не я… каюся, пробач, такого більше не повториться».
Такі сплески агресії від Вадима поступово відходили в минуле за іншими щоденними турботами. Марина намагалася гнати погані думки від себе. Вона сподівалася, що справді більше такого не буде. Проте все тільки набирало обертів…
Народилася донечка, з’явилися нові клопоти, обов’язки, проблеми. У молодій сім’ї все ніби трохи заспокоїлося, стихло. Чоловік почав їздити на заробітки. Багато часу не бачилися, тільки телефонні розмови. Скучили і водночас відвикали одне від одного.
Коли повернувся – відновилися безпричинні сварки, докори від чоловіка, приниження… Вадим знову почав пити. І тепер усе частіше Марина тремтіла перед його поверненням додому, бо все більше було агресії від нього, образ, та й почастішали штурхани.
Та у цій історії, на щастя, уже є світло в кінці тунелю. Марина довго ходила по колу насильства, зважувала «за» і «проти», шукала вихід. Проте одного разу вона вирішила діяти. Звернулася до працівників Мобільної бригади з протидії домашньому насильству, які їй допомогли: підтримали, підказали, проконсультували. І в неї з’явився шанс змінити своє життя на краще.
Сьогодні Марина проживає з донькою. Розлучилася з чоловіком. Має підтримку від батьків та рідних. Працює та планує майбутнє. Впевнена в собі, знає, що є ті, хто підтримає, зрозуміє, допоможе.
Оксана

З дитячих літ Оксана відчула байдужість та безвідповідальне ставлення батьків. У сім’ї зловживали спиртним, залишали її, братів і сестер без догляду дорослих.
Дівчина прагнула кращого, хотіла вирватися швидше з тих умов, у яких довелося народитися й жити. Тому ще зовсім молодою пішла жити до чоловіка, якого, як їй здавалося, покохала, покладала на нього свої надії на краще життя. Проте її співмешканець ні підтримати, ні забезпечити, ні допомогти не міг, не вмів та й не хотів.
Оксана сама доглядала за шістьма дітьми, за господарством, намагалася задовольняти хоча б базові потреби дітей.
Але настав момент, коли сили її покинули, і вона теж звернулася до алкоголю.
І лише знайомство зі спеціалістами мобільної бригади з протидії домашньому насильству, їхні консультації, роз’яснення, людське співчуття допомогли Оксані переоцінити ситуацію, задуматися про свій стан і про майбутнє дітей.
Катерина

Катерина, закінчивши школу, переїхала до Житомира на навчання. Саме тут вона зустріла своє перше справжнє кохання – Владислава. Все розпочалося, як у казці: зустрічі після навчання, прогулянки парком, квіти, бажання бути разом та не розлучатися й на мить. Він старший, рішення приймав швидко. Зустрічалися майже рік, вирішили одружитися. Почали жити разом, планувати майбутнє, дітей…
Через рік у родині з’явився син, який мав би бути радістю та втіхою, але в чоловіка почалися ревнощі, нервові зриви, бажання переймати увагу тільки на себе. Здавалося, із цим якось упоралися.
Придбали нове, більш комфортне житло.
Але чоловік почав запізнюватися з роботи, приходити напідпитку та під дією наркотичних речовин. Говорив образливі слова, принижував, критикував.
«Я не могла спочатку зрозуміти, в якому він стані, через що виникають сварки, можливо, я щось не так зробила?» – каже Катерина. Вона почала радитися зі свекрухою, яка сказала: «Терпи, доню, він на старість буде дуже добрим, як його батько». Проте хмари у стосунках все згущувалися. Образи, крики, стусани вже почали відбуватися частіше, агресивніше й навіть на очах у сина, який поривався захистити маму.
Катерина вирішила, що стосунки треба розривати. Вона подала документи на розлучення, влаштувалася на роботу, оскільки на той час чоловік грошей на проживання не давав. Це ще більше розізлило Владислава. Якось увечері він прийшов напідпитку і знайшов документи про розлучення.
«Я тільки згадую сильний удар у праве вухо і потилицю, повні очі сліз сина, який хотів зателефонувати бабусі, але чоловік вихопив у нього телефон. А мене, скривавлену, він штовхнув у сусідню кімнату. Я пролежала в калюжі крові до світанку, зачинена в кімнаті, без жодних шансів вирватися. Уранці чоловік відімкнув двері. Я зіп’ялася на ноги, які не тримали тіла, одяглася, приготувала такий-сякий сніданок дитині… А Владислав, вийшовши зі своєї кімнати, сказав, що нічого не пам’ятає, що я все вигадую, і щоб я не робила з цього проблем.
Я злякалась, я дуже злякалась цього разу і, зателефонувавши батькам, розповіла їм про все…»
Батьки забрали Катерину проживати до них.
Процес розлучення, поділу майна та визначення місця проживання дитини тривали три роки. Чоловік задіяв усю «важку артилерію» – адвокатів, неправдиві свідчення, погрози, шантажував забрати дитину.
Наразі Катерина зустріла гідного чоловіка. У подружжя вже з’явилась донечка. Усе добре і спокійно. Але тепер вона ніколи не дасть себе образити, знає, до кого можна звернутися за допомогою та підтримкою.
Куди звертатися?
У Хорошівській громаді працює Мобільна бригада з попередження та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, яку очолює Тетяна Костриця. Ця команда виїздить на екстрені виклики, надає психологічні консультації, інформаційну підтримку. Тісно працює із соціальними та правоохоронними службами, закладами юридичної допомоги. Тому допомога надається комплексно і якісно.
Кожен і кожна можуть звернутися у своїх громадах до дільничного офіцера поліції, старости, сімейного лікаря, до будь-якої соціальної служби.

Важливі номери телефонів:
Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства: 0-800-500-335 (зі стаціонарного) або 116-123 (з мобільного).
Гаряча лінія з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству: тел. 15-47, +38 (044) 284-19-43 – для дзвінків з-за кордону (оплата за тарифами відповідного оператора зв’язку); зареєструвати звернення онлайн – https://1547.ukc.gov.ua/.
Національна гаряча лінія для дітей та молоді: тел. 116-111 (безкоштовно з мобільних телефонів); тел. 0-800-500-225 (безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів).
Гаряча лінія психологічної підтримки для чоловіків (безкоштовно, анонімно): тел. 23-45* (для абонентів Vodafone та Lifecell); +38 (067) 752-23-45 (для абонентів «Київстар»), цілодобово.
Телефон інформаційної лінії центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (цілодобово та безкоштовно зі стаціонарного та мобільного): тел. 0-800-213-103.
Благодійна громадська жіноча організація «Нитка Аріадни»: 0972514687, а також до редакції газети «Прапор»: 0981016069.
Якщо після прочитання цієї інформації ви зрозуміли, що потерпаєте від насильства, або знаєте людей, що зазнають його, варто звернутися за допомогою. Це вже буде першим кроком до звільнення від знущань та виправлення ситуації на краще.
Підготувала Надія Панченко
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу

Прокрутити вгору