В архівах Хорошівського народного музею історії частково збереглися матеріали, що були зібрані для написання історії Володарськ-Волинського району при підготовці видання «Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область». Декілька рукописних зошитів та машинописних копій, написаних переважно в 1963-1965 роках, в період, коли Володарськ-Волинський район входив до складу Черняхівського району. Володарськ-Волинський район, що був утворений 26 квітня 1933 р., до 1937 року належав до Київської області, пізніше – до Житомирської. 30 грудня 1962 р. ліквідований, а територія приєднана до Черняхівського району. 8 грудня 1966 року Володарськ-Волинський район був відновлений, а в 2016 році в рамках декомунізації перейменований на Хорошівський (районний центр – Хорошів). Район ліквідований 17 липня 2020 р., територіальні громади ввійшли до складу Житомирського та Коростенського районів Житомирської області.
Із часу написання цих текстів уже минуло майже 60 років, тож ці зошити самі по собі цікаві як документи, що відображають рівень краєзнавства того часу. На сьогодні друкована версія історії сіл та селищ району добре відома. Проте при перегляді первинних рукописних матеріалів виявилося, що деякі з них містять не лише стандартні повідомлення радянського часу про колгоспи, кількість комсомольців та комуністів, дати встановлення радянської влади й тому подібне, а й іншу додаткову інформацію, що не була опублікована.
Великий обсяг матеріалів був зібраний про історію села Дворище. Підготували історичну довідку директор школи Антон Миколайович Андрух і вчитель Григорій Миколайович Литвинчук. Більшість зібраних матеріалів, особливо про дореволюційне життя села, не були опубліковані. Та вони не пропали, не зникли безслідно, а лягли в основу книги Григорія Литвинчука про історію села Дворище, яка вийшла друком у 2001 році, вже після смерті автора.
При написанні історичних довідок часто опитували місцевих жителів. Так, Франц Семенович Лукомський (1914 р. н.), завідуючий школи села Валки, записав спогади старожилів села Ягодинки про давні часи (тут і далі цитати наведені мовою оригіналу):
«Зіневич П[етро] К[ононович] розповідає, що він, будучи молодим, часто слухав розповідь найстарішого жителя с. Ягодинка, який прожив 104 роки, Ганського Шимка. Ганський Ш. розповідав, що перші поселенці с. Ягодинка були куплені паном на Білоцерківщині у 1785 році, в тому числі і батько Ганського Ш. і коли його пан привіз у с. Ягодинка, то було кілька хат кріпаків, поміщицький будинок та будинок каплиці».
Кулаківський Микола, якому на той час було 80 років, згадував:
«Село Ягодинка, як мені відомо з розповідей моїх батьків, заселене досить давно, приблизно 1700-1750 роках… Основна або більшість простору знаходилася під лісом. Будинок поміщика стояв над берегом річки Іршиці, на цьому місці зараз будинок дитясел. Будинок поміщика був обсаджений садом і огороджений, а також була збудована каплиця, будинок якої і досі стоїть в селі… Старожилами-дідичами були Ганський Шимко, Лисовський Ф. Всього жителів нараховувалося 25-30 сімей, але землею володіли 8 чоловік, решта населення наймитувала та працювала на рудокопах. Добуту руду відправляли на Гутку, де її переплавляли; зараз на цьому місці Гутківський млин».
Із загалу виділяється текст історії села Суховоля, написаний у грудні 1963 року. Це єдиний зошит, що містить згадку про репресії та список односельців, що були арештовані в 1937 році:
«В 1937 році багато жителів села репресіровано – Корзун Олексій, Корзун Дмитро, Баранівський Остап Іванович, Горнович Микола, Чайківський Уліян, Чаплінський Йосип, Янчевський Іван, Тичина Олександр. З них повернулися після Вітчизняної війни в село: Баранівський Остап та Горнович Микола, який незабаром помер, а Баранівський Остап працює тепер ковалем в колгоспі».
Із цього списку на час написання тексту реабілітовані були Корзун Олексій (1957 р.), Корзун Дмитро (1961 р.), Тичина Олександр (1958 р.), Янчевський Іван (1958 р.). Чаплинський Йосип був реабілітований пізніше, в 1967 році. Щодо Чайківського Уляна, то згідно з повідомленням у книзі «Реабілітовані історією. Житомирська область», справа проти нього була припинена в 1935 році, даних про реабілітацію немає. Горнович Микола Васильович був засуджений до 10 років виправно-трудових таборів, а реабілітований у 1989 році.
Список репресованих жителів села Суховоля, укладений за даними книг «Реабілітовані історією. Житомирська область», набагато довший.
Репресовані уродженці та жителі села Суховоля:
Баранівський Анастасій Іванович, Баранівський Петро Іванович, Горнович Віктор Васильович, Горнович Микола Васильович, Горнович Микола Тимофійович, Горнович Олексій Васильович, Корзун Дмитро Андрійович, Корзун Олександр Андрійович, Корзун Олексій Андрійович, М’яновський Олександр Михайлович, Пантус Веніамін Степанович, Тичина Олександр Володимирович, Чайковський Улян Миколайович, Чаплинський Йосип Якович, Янчевський Іван Михайлович.
Уродженці села Суховоля, що на момент арешту жили й працювали у навколишніх селах:
Баєр Евальд Людвігович, Бонковський Теофіл Адамович, Будяківська Євгенія Антонівна, Висоцький Григорій Іванович, Доберштейн Роберт Фрідріхович, Корзун Микола Андрійович, Пантус Єлізар Іванович, Педе Альберт Фердінандович, Поліщук Михайло Федорович, Сідлецький Герасим Васильович.
Уродженці села Суховоля, червоноармійці, заарештовані в 1940 році за здачу в полон білофінам:
Баранівський Йосип Степанович, Вертецький Микола Петрович.
На час арешту жили і працювали в Суховолі: Бовсунівський Антон Андрійович, Консевич Олексій Іванович.
Важко без спеціального дослідження сказати, наскільки вичерпний цей список. Адже були ще й «ліквідовані як клас» куркулі:
«На цей час [1929 рік] в селі було біля 6 куркульських господарств – Шуневич Петро, Шуневич Адам, Тичина Віктор, Тичина Йосип, Горнович Микола, Войналович. Кожен з них мав до 20-40 десятин землі, заможне господарство. На куркулів працювали наймити і бідняки села. На основі повної колективізації сільського господарства куркулів було ліквідовано як клас».
Доповнюють перелік прізвища розкуркулених, позбавлених виборчих прав та висланих як соціально небезпечні елементи на Північ із книги «Реабілітовані історією. Житомирська область»: Корзун Йосип Семенович, Пантус Петро Станіславович, Тичина Веніамін Іванович, Шуневич Ілля Петрович.
У матеріалах до історії села Суховолі є докладний нарис про будівництво та розвиток Суховільської школи, починаючи від 1901 до 1963 року. Тут і прізвища вчителів, що викладали в різні роки, і кількість учнів, і дані про шкільні приміщення.
У книзі «Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область» як дата першої письмової згадки про село Суховоля зазначений 1899 рік. У рукописному тексті немає дати заснування чи першої писемної згадки, але при прочитанні документа стає зрозуміло, звідки взялася вказана дата. Єдиний архівний документ, згаданий у тексті, має назву «Геодезическое описание чиншевых земель деревни Суховолье Горошковской волости Житомирского уезда Волынской губернии 1899 года». Хоча ні архів, ні номер фонду не зазначені, очевидно, що це справа із Державного архіву Житомирської області. Насправді село Суховоля відоме ще з XVII століття. Воно позначене на карті Даніеля Цвікера, що датована 1650 роком, згадується не раз у документах XVIII століття. У середині XIX століття село належало поміщику Нововєйському, що володів сусіднім селом Сушки.
Матеріали до історії села Суховолі готували директор Суховільської 8-річної школи Прийменко М.Г. та учитель історії Остапчук Ярослав Євгенович за участю членів комісії: Чайківської Лізи, Петренка Валентина, Іскрицької Юзефи, Забродського Степана, Чайківського Віталія. У кінці є приписка: «Ця історія обговорена на зборах села Суховолі». Підписи голови сільради Чайківського та секретаря Кубальської скріплені печаткою Суховільської сільської ради.
Людмила Горковчук
Продовження буде
Фото с. Суховоля (сучасні)
