Початок у газеті “Прапор” №5 від 03.02.2023 та на сайті за посиланням: https://zvisno.news/novyny/aktualne/pro-shho-rozpovidayut-materialy-do-napysannya-istoriyi-rajonu-v-arhivah-horoshivskogo-narodnogo-muzeyu-istoriyi/
Серед архівних матеріалів краєзнавчого музею особливий інтерес становить зошит під назвою «Зауваження і матеріали до історії Володарсько-Волинського району», надані І. Вознюком». Це машинописна копія на сторінках формату А4, зшита, в твердій обкладинці. Листи пронумеровані до аркуша 17, далі ненумеровані, всього 67 аркушів. Додатково вкладені ще 6 рукописних аркушів із текстом і таблицями. Інформація щодо автора тексту мінімальна. При опитуванні старожилів вдалося лише встановити ймовірне ім’я та по батькові автора – Ігнат Йосипович. У 1960-70-х роках він займався дослідженням історії району.
На одному із вкладених листів зазначено, що текст був написаний як коментар до історії району, підготовленої вчителем географії Володарськ-Волинської середньої школи Яковом Овсійовичем Котляром.
На відміну від опублікованого тексту історії Володарсько-Волинського району, записи Ігната Вознюка містять короткий огляд дореволюційної історії з поясненням, як було влаштоване суспільство, коли і як виникли німецькі колонії (ця тема взагалі не згадується у виданні), як проходила аграрна реформа та що вона дала селянам, які підприємства працювали в містечку та навколишніх селах, кому вони належали, як встановлювалася радянська влада й організовувалися перші сільськогосподарські артілі.
Описуючи, як проходила колективізація, автор декілька разів згадує про голод 1933 року (тут і далі цитати подані мовою оригіналу):
«Голод у 1933 році загнав у могилу незчисленну кількість селян. Нікому було ховати померлих. Живі були байдужі до померлих. Мешканці міст, містечок, мали хоч 200-300 грам хліба на душу, а селян ніхто не постачав і не думав за постачання селян. Карточна система була не для селян.
…Культ особи Сталіна винен в значній мірі, або і в цілому, адже неврожаю тоді не було, урожай був».
Яскраво й емоційно описано створення першого колгоспу у селищі:
«Були і такі селяни, що добровільно, першими записалися в колектив і створили перші колгоспи. Такий колектив був у Володарськ-Волинську «Краща доля». На базі цього колективу утворився колгосп «Ім. 13 річчя Жовтня», а опісля – ім. Кагановича, і після об’єднання – ім. Кутузова.
Колгосп «Краща доля» створено в 1929 році в жовтні. До колгоспу записалося більшість наймитів, що нічого не мали, крім своїх рук. У приміщенні бувшої волості було влаштовано гуртожиток. Для членів колгоспу щодня варились сніданки, обіди, вечери. Продукти для цього передавались з господарств куркулів, господарств, обкладених експертним оподаткуванням. Майже щодня різались свині, а то овечки чи телиця. Першим головою цього колгоспу був Гаврилюк Федір Степанович. У 1934 році у січні-лютому більшість членів цього колгоспу була завербована на переселення в Дніпропетровську область в Павлоградський район в село Вязовки. З легким серцем їхали туди, бо тут на місці минулося те, що щодня варили і жарили, а перейшли на свій заробіток на оплату на трудодень, а цієї плати не вистачало на харчи, а свого допоміжного господарства у членів колгоспу не було. Дотації від держави вже припинили видавати. Та звідти переселенці поодинці повтікали назад, не проживши там 1 року».
Дуже детально описано післявоєнне становище колгоспів та колгоспників до 1963 року. В основному це сухі цифри в таблицях – кількість колгоспів і колгоспників, шкіл, лікарень, клубів, площі посівів, врожайність культур і т. п. Так, на 8 жовтня 1947 року в районі налічувалося 8461 колгоспний двір, 32 462 колгоспники, одноосібних дворів – 5, одноосібників – 15.
Привертають увагу дані щодо оплати колгоспникам за 1947-1952 роки (див. таблицю).
Середні цифри по району лише приблизно відображають реальний стан господарства. Зведені дані по кожному окремому колгоспу більш промовисті. Так, у 1948 році у колгоспі села Гацьківка «Червона Зірка» на один трудодень виплачували 3 копійки, а в селах Грушки (колгосп ім. Сталіна) та Давидівка – по 1 карбованцю.
Щодо джерел даних, то на одній із сторінок є рукописна примітка автора: «Всі наведені дані взято з зведень районної інспектури держстатистики».
Описуючи післявоєнний період, автор знову згадує про голод:
«1945-1946 роки не були вже таки неврожайні. Не було чим орати, коней, волів мало, МТС не спроможна була теж всей лан обробити, запрягали корів в плуг, копаницями скопували і сіяли. Проте 1947 рік – голодний рік. Люди пухли від голоду. Пухли не міські мешканці, а колгоспники. Знову, як і в 1931-1934 роках постачання селян не було організовано. Продуктові карточки мали мешканці міст, містечок, а колгоспники мали право тільки вирощувати хліб та здавати державі. Хто збирав колоски після уборки на колгоспному лані притягався до суду. Бабу, що назбирала колосків – судили. Були такі сем’ї, що на обід варили затірку. Це жменя муки на банячок окропу – от і обід. Я сам свідок цьому в Теренцях».
Про податки та державні позики:
«Кожен колгоспний двір оподатковувався не тільки грішми, а й зерном, картоплею. 150-200 шт яєць, 150-300 літрів молока, 30-45 кілограм м’яса повинен був здати державі. Оподатковувався садок. П’ять вишень чи слив рахували за одну соту землі, дві яблуні чи груши дорівнювали одній сотці землі. Так звані кісточкові і семячкові дерева. Посадки саду припинилися, а деякі колгоспники даже вирубували плодові дерева.
У травні місяці проводилася кампанія підписки на державну позику. Весь партійний радянський актив включався в цю роботу. Хто не підписувався, викликали ніччю в контору, до ранку тримали в контори, на другу ніч знову, аж поки не підписувався. Потрібно було вносити відразу і вносити всю суму підписки готівкою, отже, що належало в оплату трудодня, вносилося на позику, ще й докладалося. Виходило, що заробіток йшов у податок».
У записах Ігната Вознюка є списки голів колгоспів району, передовиків праці, інші дані, що стосуються колгоспів. Також по кожному населеному селу й селищу приведений список загиблих у Другій світовій війні.
Розповіді про репресії чи голод нікого не здивують сьогодні. Проте наведені тексти були написані ще в 1960-х роках. У друк вони не потрапили. Тема політичних репресій, особливо в період Великого терору 1937-1938 років, тема Голодомору 1932-1933, 1946-1947 років ще довгий час була під забороною, і лише в 1990-х роках, особливо після прийняття закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», про це заговорили відкрито.
Матеріали до історії сіл, написані в 1960-ті роки, можна і сьогодні використати для вивчення історії населених пунктів центральної Житомирщини. Як і до всіх джерел, підходити до них треба обережно, порівнювати та аналізувати дані різних документів. Це стосується і радянського періоду, а особливо дорадянського. Спогади чи розповіді жителів, записані в той час, можуть бути цікавими й інформативними. Примітно, що там, де були небайдужі краєзнавці, дослідники історії свого краю, матеріали більш об’ємні, нестандартні, цікаві, не втратили своєї актуальності і нині.
Людмила Горковчук
Від редакції: Нагадуємо, що у статті Людмили Горковчук розглянуто документи 1960-х років із фондів Хорошівського народного музею історії, що були зібрані при підготовці видання «Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Житомирська область» для написання історії Володарсько-Волинського району.
