12 лютого виповнилося 95 років жителю села Зубринка – Івану Пилиповичу Гриневичу, інваліду І групи, ветерану Другої Світової війни.

У цьому ж селі й народився ветеран. Бог подарував батькам хлопчика Івана у лютому 1926 року. Зростав він у багатодітній родині, змалку пізнав тяжку селянську працю.
Промайнули дитячі роки, настала юність. Хотілося жити, радіти кожному новому дню, але ж усі плани перекреслила війна. Спочатку була окупація, а після визволення рідного села й області юнак у березні 1944 року разом із кількома односельцями був призваний на військову службу.
Спочатку упродовж трьох місяців перед відправкою на фронт проходив навчання в Казані. Ще точилися бої за визволення України. Іван Пилипович у складі 1 Білоруського фронту 230-ї дивізії, 39-го стрілкового полку, починаючи з Ковеля, з боями звільняв від нацистів рідну землю, а потім країни Європи (Польщу, Німеччину). Ветеран згадує:

  • Із Ковеля ми пішки йшли до Варшави. Варшаву визволили 16 січня 1945 року. Із Варшави дійшли до річки Одер. 1 лютого форсували річку. Саме там я отримав перше бойове поранення. Трохи підлікувався в госпіталі – й знову на фронт. 16 квітня пішли в наступ на Берлін. Під час цього наступу був поранений вдруге.
    Після Перемоги Іван Пилипович продовжив службу в збройних силах. Звільнився в запас і повернувся додому сержант Гриневич аж у 1951 році.
    За свої ратні подвиги Іван Гриневич удостоєний високих нагород: орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, орден Слави ІІІ ступеня, орден «За мужність», медаль «За взяття Варшави», медаль «За Перемогу» та інші.
    Після військової служби працював на Донбасі слюсарем-монтажником. Там і познайомився зі своєю дружиною Ольгою. Згодом молоде подружжя переїхало в Харків. Ольга працювала на велозаводі, а Іван – арматурником на будівництві. Там у них народилися два синочки.
    Проте Івана Пилиповича кликала рідна земля. Переїхали сім’єю в рідну Зубринку, де й прожили у мирі та злагоді багато років. Тут у Гриневичів ще народилася донечка.
    Працював ветеран разом із дружиною у рідному колгоспі, Ольга – в будівельній бригаді, а Іван був бригадиром, комірником та й на інших посадах трудився. Поважали його люди, бо обирали на посаду голови сільської ради. Знали, що він досвідчений, мудрий, завжди відстоюватиме інтереси земляків.
    Сьогодні, незважаючи на поважний вік, Іван Пилипович має гарну пам’ять, ділиться спогадами про буремні воєнні роки. Живе разом із донькою Тетяною. Його часто відвідують родичі, цінують батька й дідуся за те, що гідно прожив своє життя, пишаються ним.

Поважного іменинника, квітами та подарунком, привітав староста Зубринського старостинського округу Леонід Маркевич.

Сердечно бажаємо ювіляру міцного здоров’я, родинного затишку, душевного спокою.    Миру, добра і добробуту, уваги і поваги від рідних.