На жаль, ще й досі побутує думка, що, укладаючи шлюб, дружина стає «власністю» чоловіка, у всьому повинна його слухати, підтримувати і коритися йому. Традиції, що мають вікову історію, важко викорінити за короткий час. Проте й підтримувати шкідливі стереотипи не потрібно. Пропонуємо вам три кардинально різні історії жінок про шлюб.
Вийшла заміж у 16
Коли Галина почала зустрічатися із хлопцем, мама не заперечувала. Не заперечувала й тоді, коли 16-річну дочку забрали в інше місто, бо родина її хлопця переїздила та покликала її з собою.
– Все, що сказала мені тоді мама: «Так буде навіть краще, доню. Вони багатше живуть. Їдь». Ще рік ми підтримували зв’язок по телефону. Потім мама телефон продала, й спілкуватись ми могли лише в ті рідкісні хвилини, коли котрась із подруг приходила до матері та приносила телефон. Із часом вона сказала, що мені нічим не допоможе, бо у самої нема вже й будинку, живе у наступного чоловіка… Так я зрозуміла, що підтримки у мене немає, – розповідає Галина.
Зрозумів це і її чоловік. До 18 років шлюб був громадянським, а у 19, коли Галина народила доньку, подружжя узаконило стосунки. Із того часу і почались конкретні проблеми. Догляд за дитиною, прибирання, готування їжі, город, прання, прасування, домашнє господарство – це, на думку чоловіка, була «жіноча» справа, до якої він і не підходив. Питання стояло настільки принципово, що навіть на прохання дитини попити чи посадити на горщик Олег шукав Галину і з криком вказував, що вона не справляється із обов’язками.
– Я слухалась, терпіла, бо думала, що так треба, що сім’я – це коли ти маєш слухати чоловіка. Та ще і його батьки про це постійно нагадували. Коли дитина підросла, я хотіла спробувати довчитись у школі, бо закінчила лише 9 класів. Чоловік не дозволив. Заборонив і ставати на «біржу». Та що там казати, він не дозволяв мені самостійно ходити в магазин. Або ми йшли разом, або я на список писала, що потрібно купити. Пояснення цим заборонам було таке, що я можу йому зраджувати, якщо десь ходитиму сама. Моя зачіска, одяг, зовнішній вигляд – він усе контролював. Водив мене до лікарів, у перукарні. Я не мала жодної подруги, бо з жінками також мені було заборонено спілкуватись, щоб не навчили поганому, – ділиться жінка.
Ось так, фактично закрита за високою огорожею, Галина жила та виконувала «свої обов’язки». Про те, що обов’язки є і в чоловіка, навіть промовити боялась, бо жила в його будинку, за його кошти. А дитина? Їй батько також забороняв виходити за подвір’я. Вона бачила усе мамине приниження.
Із часом чоловік Галини знайшов коханку і не приховував цього. Ночував там, додому приносив лише речі, щоб попрали, та поїсти. Така ситуація не влаштовувала Галину, і вона відважилась та подала до суду на розлучення. Знайшла роботу і згодом влаштувала особисте життя. Головне – змінила кардинально погляди на шлюб і обов’язки дружини та чоловіка.
Щаслива і кохана?
Історія Надії може здатися комусь схожою на сюжет фільму, проте це – реальне життя.
– Я звикла до нього, такий уже він має характер. Накричить, як не має настрою, але ж потім просить вибачення, подарунки дарує, прикраси, – розповідає жінка.
Чоловік Надії добре заробляє. Одразу після офіційної реєстрації стосунків Борис змусив її розрахуватися з роботи. Він не хотів, щоб дружина працювала. Жінка має готувати чоловіку їсти. І Надія готує. Дзвінок: «Хочу еклерів і борщу червоного. Їду додому». Якщо жінка не встигне все зробити, то знову почує лайливі слова на свою адресу. Пересолене чи засолодке взагалі «літає» за Надією. Проте вона погоджується, що заслужила, бо не догодила коханому. А після чергових образ у неї знову будуть гроші на салон краси та на спортзал. До речі, за зовнішністю потрібно постійно стежити. У Надії раз на кілька місяців змінюється колір волосся на той, який Борис замовив та проплатив.
Жодні пояснення того, що вона у цілковитій залежності від чоловіка, Надія не сприймає. Вважає себе щасливою та коханою.
Ми – партнери
Людмила вже більше п’яти років у шлюбі з Володимиром.
– Я вважаю наші стосунки партнерськими. Ми не змагаємось, не доводимо щось одне одному, а все робимо разом або окремо, проте для спільної мети. Обов’язки у нашій родині не ділять на «жіночі» і «чоловічі». Якщо це посильно фізично і є вільний час, то кожен із подружжя може прибрати, приготувати їсти, замінити лампочку. Все, що фізично не можна виконати самостійно, – можна купити. До речі, питання фінансів у нас також не створює жодних нарікань. Наразі я заробляю більше за чоловіка, проте це не причина «пиляти» його. Ми спільно вирішуємо, як витрачати сімейний бюджет, якщо це стосується великої суми грошей, проте не питаємо дозволу через дрібні витрати, – розповіла Людмила.
– Найкраще про все говорити. Не потрібно сподіватись, що хтось має прочитати ваші думки чи співчувати вам. Треба увага чи допомога – попросіть. Звичайно, не забуваємо про почуття партнера. Інколи кожен із нас може мати поганий настрій чи небажання говорити. Прислухайтесь один до одного, ставайте на місце коханої людини і пробуйте проаналізувати з її позиції, тоді буде менше нарікань, а більше підтримки. Проте не плутайте розуміння і підтримку із жертовністю, бо це вже не про сім’ю і шлюб. Такі стосунки однобокі. Вони не приносять користі нікому із подружжя, а тим паче дітям, – продовжила вона.
Якщо у вас є запитання щодо порушення ваших прав у сім’ї, не зволікайте, звертайтесь до працівників Управління соціального захисту, у поліцію, радьтеся із працівниками Безоплатної правової допомоги.
Коментарі стосовно теми публікації нам надали ґендерні експертки.
Голова ГО «Центр «Жіночі перспективи» Любов Максимович:
– Стереотипи подолати сьогодні важче, ніж впровадити інновації. Особливо це стосується розподілу домашніх обов’язків у сім’ях. За результатами Всеукраїнського дослідження щодо ставлення українців до розподілу домашніх обов’язків у сім’ї та догляду за дітьми, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Фонду народонаселення ООН в Україні в рамках кампанії «Щастя у 4 руки», яку фонд проводив спільно з Мінсоцполітики, жінка витрачає в 3-4 рази більше часу на домашні обов’язки, ніж чоловік. Зокрема, лише 22 % українських чоловіків готові рівномірно розподіляти домашні обов’язки. Майже 50% жінок, що виконують більшу частину домашньої роботи, готові поділити її порівну зі своїми партнерами, що є свідченням прагнення жінок до змін. Водночас близько 26% жінок згодні віддати тільки частину домашніх обов’язків. А досить великий відсоток жінок – від майже 4% до 8% – не готові віддати чоловікові навіть їхню частину. Така статистика говорить про глибину стереотипів, на яких ще сьогодні формуються сімейні відносини.
Три історії і три різні життя проживають ці жінки. Це право вибору кожної людини. Адже від народження кожному громадянинові за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обов’язків. Вступ до шлюбу суттєво не впливає на ці права. До таких прав належать: право на життя, на охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого життя, на повагу до гідності та честі та деякі інші особисті права.
До особистих немайнових прав та обов’язків подружжя Сімейний кодекс України відносить:
– право дружини, чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (стаття 51 Сімейного кодексу України);
– право дружини, чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку (стаття 52 Сімейного кодексу України);
– право на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (стаття 54 Сімейного кодексу України);
– право на особисту свободу та особисту недоторканність (стаття 56 Сімейного кодексу України) та ін.
Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість кожної особи, незалежно від статі, вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян і охороняються не сімейним, а цивільним законодавством. Окрім того, особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім’ї.
Кожна жінка має право будувати взаємовідносини, щоб почуватися самореалізованою та відчувати задоволення від життя, а не бути приватною власністю когось.
Усе більше молоді подружжя сьогодні розуміють та впроваджують партнерські ненасильницькі стосунки у сімейному житті. У результаті діти отримують досвід іншої позитивної рольової моделі сімейних стосунків. Сподіваюся, історія Людмили надихне читачів до наслідування. Історія Галини продемонструвала, що терпіння не є безмежним, і треба шукати вихід, бо безвихідних ситуацій немає. Чи щаслива Надія у таких сімейних стосунках? Час покаже…
Заступниця голови ГО «Центр «Жіночі перспективи», психотерапевтка Марта Чумало:
– Ми маємо тут приклад двох різних типів стосунків. Перший – ієрархічний, той, де жінка – об’єкт, «власність» батьків і чоловіка. За неї приймають рішення, її контролюють та мають над нею владу. Саме такий спосіб співжиття зумовлений та схвалений ґендерними нормами, де чоловік – сила та влада, а жінка – це підпорядковування, обслуговування та прикрашання. У цих стосунках люди не зважають на потреби, емоції та відчуття інших людей, вони тут не можуть розраховувати на підтримку. Тут важливі потреби та інтереси кривдника, а жінка має бути чутливою до його потреб.
Другий приклад – це приклад егалітарних стосунків двох суб’єктів. Тут люди поважають одне одного, співчувають та підтримують. Тут не страшно бути вразливим, говорити про проблеми. Тут безпека і взаєморозуміння. І саме такі стосунки є доброю перспективою довгострокового надійного зв’язку. Тут нема місця насильству, люди розуміють кордони одне одного та поважають їх.
Підготувала Любов Дем’янчук
Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.
