Де допомагають родинам загиблих військових
Майже в кожному номері у газеті «Прапор» та на сайті «Звісно.news» ми розповідаємо про загиблих воїнів. Пишемо нариси, статті про захисників, які віддали життя за незалежність України. Нам доволі часто під час підготовки матеріалів доводиться спілкуватися з рідними загиблих. Далеко не всі можуть правильно спілкуватися з рідними, що понесли втрату, і можуть своїми словами, навіть поглядом, завдати їм образи чи болю.
Нещодавно наші журналісти взяли участь у серії вебінарів, які відбулися в межах проекту Вінницького прес клубу «Розбудова толерантного інформаційного простору регіональними журналістами», що здійснювалися за підтримки Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та британської допомоги від уряду Великої Британії. Зокрема про те, як говорити та писати про людей, які пережили травматичний досвід, розповіла Ольга Гужва – медіаекспертка, воєнна журналістка, керівниця напрямку з кібербезпеки Інтерньюз-Україна, керівниця проєкту «Голоси України» (IWPR Ukraine) Інституту висвітлення війни та миру (Британія), засновниця ГС Консорціум ветеранських організацій сходу, Медіа центру Схід та Медіа хабу Синергія.
Тому в цьому матеріалі ми ставимо за мету розповісти про основні правила спілкування з людьми, що переживають втрату, пов’язану з війною, а також про організації, які з допомогою кваліфікованих спеціалістів надають психологічну, соціальну підтримку людям, що переживають втрату, надають їм інструменти самодопомоги у складних станах та ситуаціях.
Як спілкуватися з людьми, що понесли втрату через війну
Психологиня Тетяна Костриця радить: «Із людьми, які втратили рідних на війні, треба спілкуватися так, щоб допомогти їм відчути підтримку та знайти спокій після болю. Треба запитувати людей, чим їм можна допомогти. Не потрібно нав’язувати свою допомогу без їхньої згоди. Краще дослухатися до прохань і відповідей. І вкрай важливо усвідомлювати, що кожна людина переживає свою скорботу по-різному.
Краще родичам і близьким загиблого/загиблої дати можливість пережити цей стан. Важливо бути поруч із людьми, що пережили втрату.
Заздалегідь треба у людини питати, чи готова вона говорити про цю втрату. Варто підтримувати звичайними запитаннями: «Я хочу вам допомогти, як я можу це зробити? Мені побути зараз із вами, чи ви хочете залишитися наодинці?» Якщо людина виявить бажання побути на самоті, то треба це бажання задовольнити. Пізніше можна перепитати, чи вже вона може спілкуватися.
У жодному разі не можна казати: «Я вас розумію». Бо навіть якщо людина теж пережила втрату, вона не зможе повністю відчути й зрозуміти, як це для іншої людини. Тому краще сказати: «Я усвідомлюю, що ви переживаєте складний етап, у мене був схожий досвід. Тоді мені було важливо, щоб хтось був поруч. Чи ви цього хочете зараз?»
Є люди, які дуже по-різному реагують на втрату близьких. Деякі з часом можуть дуже злитися, або використовувати чорний гумор. Треба не бентежитися, а прийняти цей факт, бо емоції направлені не конкретно на вас. Вони є свідченням внутрішнього болю людини, який вона має виплеснути. А ви випадково можете потрапити у це негативне енергетичне поле. Якщо вже так сталося, то варто сказати: «Я бачу, що ви гніваєтеся. Це нормально – злитися в такій ситуації». Треба дати людині можливість цю злість виявити і допомогти зробити це в здоровій формі, якомога менше вплинувши на оточуючих.
Важливо також усвідомлювати, що немає точної дати, коли людина повинна припинити траур та скорботу і повернутися до звичайного життя, тому що кожен реагує на втрату по-різному. Це потрібно прийняти і поважати, – наголошує психологиня.
Де шукати допомогу і підтримку, корисну інформацію
В Україні є державні й недержавні установи, громадські організації і фонди, які працюють із рідними загиблих і допомагають їм.
Зокрема, мама загиблого Героя Олександра Залевського із Нової Борової Юлія Полівчук повідомила, що вона нещодавно була учасницею проєкту «Дати мамі надію-13», яка допомагає матерям загиблих військових пережити втрату. Тут зібрали мам загиблих Героїв у Києві в церкві Святого отця Піо, щоб надати їм підтримку та покращити як фізичне, так і емоційне самопочуття.
Вона поділилася своїми враженнями після участі в цьому проєкті: «Всі, хто причетний до створення проєкту, – це люди, які знайшли у собі силу та доброту здійснювати благі справи, не вимагаючи нічого натомість. Вони виконують важливу й відповідальну місію. Це стає для них способом життя. Саме їхня активна позиція, небайдужість та невтомна праця додає нам, мамам загиблих Героїв, віру в те, що у нас є підтримка, що у нашого народу є майбутнє. Адже єднання – це запорука успіху та скорішої Перемоги!.., – сказала вона. – Усі мами Героїв, які приїхали з Житомира, Вінниці, Києва, Монастирища, Полонного та взяли участь в цьому проєкті, висловлювали свою вдячність за таку необхідну для них підтримку й допомогу в ці складні часи випробувань».
Додамо, що програма реабілітації, про яку повідомила нам пані Юлія, охоплює різні аспекти: фізична реабілітація, яка передбачає консультації фахівців; заняття на спеціальних реабілітаційних тренажерах для покращення здоров’я опорно-рухового апарату, масажі, відновлювальні СПА-процедури. Психологічна допомога включає заняття з арт-терапії та групової психотерапії для подолання психологічних труднощів; спілкування в колі однодумців допомагає знайти підтримку серед тих, хто розуміє їхню трагедію.
Пані Юлія надала ще оголошення для мам загиблих Героїв на наступний етап проєкту, в якому вона брала участь: «Добрий день, наші матусі! Незабаром 14-й проект «Дати мамі надію». Початок 31 травня. 5 червня – завершення. Просимо надати інформацію мамам Героїв. Звертатися за телефоном 0988262221.
Мама загиблого Героя Сергія Порозінського з Небіжа Новоборівської громади проінформувала нас: «В державі активно діє громадська організація «Об’єднання матерів і дружин Захисників України». Вона має офіційний сайт. Там є посилання, де можна зареєструватися і слідкувати за новинами та за тим, що організація пропонує родинам загиблих військових. Є обласні підрозділи цієї організації. Зокрема, наш обласний підрозділ має свою сторінку. Головою Житомирського підрозділу «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» є Олена Максименко (тел. +380964426419), заступницею – я, Світлана Порозінська (тел.+380962905679). Ми також тісно співпрацюємо з проєктом, у рамках якого з лютого поточного року матері та дружини Захисників України проходять реабілітацію в будинку Отця Піо у Києві у Центрі реабілітації військовослужбовців, ветеранів АТО та їхніх родин. Керівницею проєкту «Дати мамі надію» є Людмила Кушнір (Богдашевська). Ось посилання на її сторінку у мережі «Фейсбук»: https://www.facebook.com/profile.php?id=100012256354890. Це дуже доброзичлива і неймовірна людина, в якої вистачає тепла на всіх, хто проходить реабілітацію під її керівництвом. Уже зовсім скоро стартує новий етап проєкту. Набирають цього разу 18 мам із усієї України, але Житомирщині надають можливість у кожному проєкті взяти участь від 5-ти до 18-ти жінкам», – повідомила пані Світлана.
А ще вона розповіла що організація «Компас» із Житомира, яку очолює капелан Василь Поворознюк, організовує для родин загиблих військових виїзди на відпочинок у Берегово на Закарпатті на термальні води. Із ним можна теж сконтактувати через сторінку «Компас – центр адаптації та відновлення» у мережі «Фейсбук», або у месенджері на сторінці капелана Vasily Povoroznyuk.
Чимало корисної інформації можна взяти на офіційній сторінці відділу з питань ветеранської політики Житомирської обласної військової адміністрації (https://www.facebook.com/profile.php?id=61553929115013 ).
Міністерство у справах ветеранів війни за підтримки міжнародних організацій та фондів запровадило роботу гарячої лінії кризової підтримки для ветеранів та їхніх родин: 8 800 33 20 29. Працює цілодобово та безоплатно. Можна звертатися з будь-яких питань, що пов’язані з проблемами родин військових.
Пропонуємо усім, хто має труднощі з адаптацією до звичного життя після понесеної втрати, психологічні та інші проблеми, назрілі запитання – звертатися за наданими вище телефонами, посиланнями, шукати й знаходити підтримку, допомогу, віднайти ресурс, щоб жити далі, бути корисним собі, родині, державі, берегти пам’ять про дорогих рідних, яких ми фізично втратили, але вони навік живі у наших серцях.
Підготувала Світлана Федоренко
