Зараз дедалі більшої популярності набирає японське мистецтво в’язання на шпицях або гачком маленьких м’яких звірят і людиноподібних істот – аміґурумі. Захоплюється ним і Анна Кальватинська із Хорошева. Чоловічки, тваринки, неживі об’єкти, брошки, ялинкові прикраси, наділені людськими властивостями, тішать око усіх, хто бачив її роботи.
– Вони – як мої дітки. До створення кожної фігурки я ставлюся дуже відповідально. Не можу робити все за схемою, завжди вмикаю фантазію. Заздалегідь знаю, який буде вираз обличчя у кожного, – ділиться пані Анна.
Для виготовлення аміґурумі потрібна пряжа та гачок меншого розміру відносно товщини нитки. Це потрібно для того, аби створити щільне полотно без жодних зазорів, через які може вилізти набивний матеріал. Анна використовує як наповнювач холлофайбер.
На одну іграшку йде приблизно моток ниток. Маленьких можна зробити 3-5 із одного мотка. Аміґурумі часто роблять із частин, а потім їх з’єднують, чи склеюють. Іграшки Анни так майстерно виконані, що неможливо знайти місце з’єднання деталей. Вона їх прив’язує, не використовуючи клей. Їх можна прати. Є в арсеналі мисткині іграшки, що складають одне ціле. А як вони усі оригінально оздоблені! Очі, як справжні, міні окуляри, намистинки, букетики, шарфи, шапочки, рюкзачки та інші цікаві деталі.
Найчастіше всі дрібні деталі та нитки Анна замовляє в інтернеті. Ідеї для нових іграшок також часто черпає із картинок, що побачить, проте не відтворює копії, а створює власну іграшку. Часто експериментує, пробує, працює доти, доки не вийде так, як хочеться. Для того, щоб виготовити іграшку, потрібно чимало часу, бо це клопітка робота. Пані Анна працює в Управлінні соціального захисту населення Хорошівської селищної ради начальником відділу з надання всіх видів соціальних допомог, пільг та субсидій, тому у будні майже не має часу на своє хобі.
– Найчастіше я можу в’язати на вихідних, але це теж залежить від натхнення. Буває, що можу ніч просидіти за роботою, а буває, що кілька днів не хочеться робити нічого. Я не можу працювати механічно, маю відчувати, що роблю. Зараз у мене менше часу на хобі, тому й виробів менше. Майже всі їх забирає донька на подарунки друзям, – розповідає рукодільниця.
Схеми до виготовлення іграшок не часто є у вільному доступі, вони продаються за чималі кошти. Наша героїня зараз так уже відточила руку та око, що не потребує їх. Їй достатньо просто подивитись на фото, і Анна знає, як створити нову іграшку, фігурку чи прикрасу.
– В’язати я почала ще у школі. Спочатку показали просте плетіння – ланцюжок. Потім подруга навчила, як виготовити вазу з ниток. Це мене захопило, і я почала вивчати техніки, пробувати свої сили. Перші вироби – то серветки. Пізніше, коли народилася донька Катя, я багато для неї в’язала. І платтячка, і кофтинки, і маєчки. Поки була у відпустці по догляду за дитиною, то вишила хрестиком багато картин.
Моя друга декретна відпустка по догляду за сином уже була присвячена опануванню техніки ірландського мережива. Ну і, звичайно, мої іграшки. Я відпочиваю, коли в’яжу, розслабляюсь і забуваю про всі неприємності. Це допомагає мені відновлюватися і набиратись сил. Найбільше натхнення, звичайно, додає схвальна оцінка моєї роботи, – каже Анна Кальватинська.
Дуже важливо, щоб у кожної людини була справа, заняття, хобі, що дозволяє бути собою, творити красу й отримувати від цього задоволення.
Любов Дем’янчук
