Трагічна звістка прийшла в родину Антонюків у Краївщинський старостинський округ Хорошівської територіальної громади на Житомирщині. Із чотирьох рідних братів великої родини троє – Олексій, Олександр і наймолодший Петро – воїни Збройних сил України і безпосередньо брали участь у бойових діях, визволяючи рідну землю від російських окупантів. Олександр брав участь в АТО ще з 2014 року. За всіх своїх братів хвилювалися і молилися сестри Оксана і Галина та брат Григорій. Проте, на жаль, чорна трагічна звістка все-таки обпалила їхні серця, горе втрати завдало невимовного болю. 27 жовтня в районі населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківщини під час танкового обстрілу противника загинув смертю хоробрих солдат ЗСУ Антонюк Петро.
Він служив на посаді номера обслуги другого механізованого відділення взводу механізованої роти батальйону однієї з військових частин ЗСУ.
Разом із своїм підрозділом та побратимами Петро побував у багатьох гарячих точках війни з російськими загарбниками на Донеччині, Харківщині та в інших місцях боїв.
Народився Петро Григорович Антонюк 11 березня 1995 року в селі Яблунівка Краївщинської сільської ради Володарськ-Волинського (пізніше Хорошівського) району у багатодітній дружній родині. Він був наймолодшим із шести дітей. Батьки, нині вже покійні, працювали в колгоспі. Мама, Ганна Петрівна, – дояркою, тато, Григорій Олексійович, – водієм.
Тримали велике домашнє господарство, мали город, земельні ділянки. Усі діти змалечку були привчені до праці. Заготовляли сіно для худоби, садили, сіяли й доглядали все на городі, поралися по господарству, виконували багато іншої посильної роботи, адже батькам було нелегко справлятися з усіма проблемами багатодітної сім’ї. Родину поважали в селі, бо була дружна, працьовита. Тато й мама гарно піклувалися про своїх синів і дочок, були серед активних батьків у школі. Усі діти старанно вчилися і мали гарну поведінку, були товариськими серед однолітків.
За народження та гарне виховання дітей Ганна Петрівна була удостоєна звання «Мати-героїня».
Петро успішно закінчив Краївщинський загальноосвітній навчальний заклад. Пішов працювати, а пізніше був призваний на строкову військову службу в ЗСУ, яку проходив у Чуднові на Житомирщині. Служив два роки. Повернувся до цивільного життя і знову працював на різних роботах: на заводі в Києві, на кар’єрі, за кордоном у Польщі та Чехії. Гарно освоїв будівельну справу.
Жив, працював, будував плани на майбутнє. Зустрів кохану дівчину Яну. Одружилися. У власному будинку Петро сам зробив гарний ремонт.
Якраз на початку 2022 року він приїхав з-за кордону і був удома. Повномасштабне вторгнення рашистів на нашу землю перекреслило всі плани.
З перших днів після страшного 24 лютого 2022 року Петро стояв на блокпостах місцевого формування територіальної громади. Пізніше, 20 грудня 2022 року був призваний по мобілізації другим відділом Житомирського РТЦК та СП. А з 24 березня 2023 року він уже був на передовій.
Петро Григорович чесно виконував свій синівський обов’язок перед Батьківщиною. Служив сумлінно, був вірним товаришем для своїх побратимів.
Сестра Оксана так розповідає про Петра: «Він завжди був веселий, любив жартувати. Всіх розважав, смішив. Любив усіх рідних, допомагав, ділився усім, чим міг».
Поховання Героя Петра Антонюка відбулося в рідній Краївщині 3-го листопада. О 10:30 траурний кортеж із тілом загиблого Воїна прибув до села. Зустрічали його земляки, представники місцевої влади живим коридором на колінах. Їхали до рідної домівки. Тут священники відслужили літію. Потім від дому несли домовину на руках військові і цивільні люди у супроводі траурних мелодій духового оркестру Хорошівського будинку культури. Відспівували Героя Петра Антонюка у місцевій Свято-Михайлівській церкві.
Від громади під час церемонії прощання і вшанування загиблого Героя-Захисника виступив директор Краївщинського ліцею Вадим Миколайович Новицький. Зокрема він сказав: «Як і сотні тисяч українців, Петро Григорович відгукнувся на заклик Батьківщини і став до лав Збройних Сил України разом зі своїми братами Олексієм та Олександром. Хоч здров’я у нього було не богатирське, але він був сильним духом, не ховався, не ухилявся від виконання громадянського і конституційного обов`язку.
Він загинув, щоб ми жили на своїй землі, мали право говорити українською мовою, народжувати дітей, усвідомлювати себе єдиною нацією, єдиним народом. Він загинув за кожного з нас і з тієї миті став Героєм.
Подивіться, скільки людей прийшло сюди не тільки з нашого села, а й з навколишніх сіл. Ця тривожна звістка відгукнулася болем в душі кожного жителя нашої громади, прийшли і старі, і малі, встеливши останню дорогу героя осінніми квітами.
Від усієї громади висловлюю співчуття родині Петра Григоровича та розділяю з ними невимовну скорботу».
На кладовищі виступив військовий і прочитав патріотичний вірш. Звучав Державний Гімн України. Поховали нашого загиблого Захисника з усіма військовими і громадянськими почестями.
Вічна слава Герою Петру Антонюку! Пам’ять про нього збережеться вічно в наших серцях і в історії визвольної боротьби України.
Герої не вмирають!
Надія Панченко
