Уже вкотре у тяжкій жалобі Новоборівська громада, родина, друзі, побратими навіки прощалися із Героєм, загиблим у визвольній війні з російськими загарбниками. 6 серпня тут з усіма громадянськими і військовими почестями поховали дуже шановану людину, талановитого педагога, офіцера Збройних сил України, заступника селищного голови Ігоря Петровича Прокопчука.
Про нього писала наша газета у №7 від 12 лютого 2021 року. Сьогодні, на жаль, ми розповідаємо про нього в минулому часі, бо він назавжди залишився 54-річним. Проте свій земний шлях він пройшов гідно і самовіддано, до останнього подиху прикривав у бою своїх побратимів, віддавши за них і за усіх нас своє життя.
Народився Герой 9 квітня 1969 року в інтелігентній родині Марії Феліксівни та Петра Савича Прокопчуків. Отримав прекрасне виховання, був добрим сином, братом, другом, учнем. Одразу після шкільної парти під час строкової армійської служби потрапив у горнило Афганської війни.
Після армії молодий чоловік здобув вищу педагогічну освіту, працював учителем фізичної культури та предмета «Захист України» у рідній Новоборівській школі №1, трудився на гірничовидобувних підприємствах: Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті, ТОВ «Валки-Ільменіт». На всіх посадах був сумлінним працівником, добрим товаришем у колективах. Завжди користувався повагою й авторитетом серед людей.
Після вторгнення російських окупантів в Україну Ігор Петрович Прокопчук був мобілізований до лав Збройних сил України, брав участь в АТО на території Луганської та Донецької областей, обіймав посаду заступника начальника штабу 1-го аеромобільного батальйону, виконував обов’язки начальника штабу, командира 1-го батальйону 95-ї окремої аеромобільно-десантної бригади. Знову майже півтора року був у зоні бойових дій, захищав Україну на передньому краю війни.
За час сумлінної ратної служби офіцер Ігор Прокопчук був відзначений багатьма державними нагородами.
Із грудня 2020 року Ігор Петрович обіймав посаду заступника селищного голови з питань діяльності виконавчих органів влади у Новоборівській громаді.
Спільно з дружиною Жанною Вікторівною в атмосфері любові й поваги вони виховали двох прекрасних синів – Кирила, 1999 року народження, та Романа, 2003 року народження. Разом раділи численним їхнім успіхам і перемогам на олімпіадах, конкурсах тощо.
Із 24 лютого 2022 року Ігор Прокопчук із речами з’явився у Хорошів, очолив роту охорони при другому відділі Житомирського РТЦК та СП. А з початку 2023 року пішов служити безпосередньо в зону найбільш напружених бойових дій – на Луганщину.
Удома на нього у постійній тривозі чекала родина. Дружина Жанна розповіла, що хоча її чоловік мав ІІ групу інвалідності й були інші причини, які дозволяли йому не йти безпосередньо на фронт, вона знала наперед, що рано чи пізно він прийме це рішення. І хоча було дуже важко, проте вона з повагою поставилася до його вибору, розуміючи, що він не може інакше.
Офіційні документи інформують, що капітан Ігор Прокопчук загинув унаслідок мінометного обстрілу 1 серпня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоселівське Сватівського району Луганської області. Це якраз був день срібного весілля подружжя Прокопчуків.
Прощання із загиблим Героєм Ігорем Прокопчуком розпочалося 6 серпня біля батьківського дому. Потім похоронна процесія рушила через усе містечко до його рідної школи, де він навчався й працював. Тут слово мали заступниця директора ліцею №1 Олена Пальчук та директорка закладу Наталія Роговська. Вони висловили глибокий жаль з приводу загибелі колеги, друга, розповіли про нього як дуже відповідальну і чесну людину, прекрасного педагога, який користувався повагою й авторитетом у колективі та громаді.
Біля Новоборівської селищної ради відбулася офіційна частина заходу із вшанування загиблого Героя. Тут слово мав селищний голова Григорій Рудюк. Він коротко нагадав історію життєвого шляху Ігоря Петровича і наголосив на його глибокій людяності, відповідальності, ретельності у виконанні посадових обов’язків. Зокрема він сказав: «Рота охорони під керівництвом Ігоря Петровича Прокопчука надійно нас захищала. Мало хто знає, що їм довелося пережити і виконати. А вже 30 січня цього року він був у самому пеклі війни. І загинув він як Герой, захищаючи своїх побратимів ціною власного життя».
Григорій Лаврентійович також наголосив, що селищна рада має намір подавати клопотання про присвоєння Ігорю Прокопчуку звання Героя України.
Найкращі слова про свого товариша і побратима, колегу по роботі сказав офіцер у відставці, а нині командир добровольчого формування Новоборівської ТГ Валерій Лозовик.
Виступив військовий побратим із 32-ї бригади. Він сказав, що Ігор Петрович був справжньою Людиною і справжнім Воїном. Він запропонував його ім’я увіковічнити у назві школи чи вулиці.
Мама Героя Марія Феліксівна, перемогаючи сердечний біль, висловила вдячність воїнам, які
винесли тіло її сина з поля бою. Вона сказала, що за розпочату війну і за злочини, які коять окупанти, вони обов’язково мають понести відповідальність.
Згорьована дружина Героя Жанна Вікторівна нагадала усім про те, що Ігор Петрович усе життя жив для людей, для громади. Дуже любив садити дерева. Любив синів, родину, але мав загострене почуття обов’язку. «Нам дуже важко. Але він – Герой! Я дякую всім, хто його любив і поважав, підтримував», – сказала вона.
Далі траурна процесія рушила до будинку, де проживав із сім’єю Ігор Прокопчук. Тут виступив із промовою священник о. Петро (Андрусяк). Він висловив слова глибокої шани й поваги до Ігоря Петровича як людини і посадовця, а також як зразкового військового і офіцера та Героя, який поклав своє життя за близьких своїх і за кожного з нас. Біля будинку відбулася коротка заупокійна служба.
Відспівування провели в міцевому храмі святого Андрія Первозванного. Настоятелю о. Петру співслужили ще три священники ПЦУ: о. Анатолій із Кропивні, о. Микола з Іршанська, о. Андрій із Хорошева. Вони на колінах зустрічали домовину з тілом Героя біля воріт храму.
На кладовищі під час прощання один із військових прочитав патріотичний вірш. Священник о. Петро подякував матері за виховання сина. Він закликав усіх пам’ятати про подвиг Героя, його жертовність і завжди молитися за упокій його душі й усіх загиблих воїнів-захисників України.
Слово мав комбат бригади, який попросив вибачення у рідних за те, що не вберегли Ігоря Петровича. Він наголосив, що капітан Прокопчук загинув як Герой, прикриваючи своїх побратимів і свідомо жертвуючи власним життям, аби дати своїм товаришам відійти, винести поранених і тіла загиблих. «Завдяки йому був виведений із оточення особовий склад його підрозділу. Він здійснив евакуацію, повернувся, щоб відбити напад. Чинив гідний опір ворогу. Агресор відійшов, перегрупувався і здійснив обстріл, внаслідок якого наш Герой загинув. Завдяки діям командира 5-ї механізованої роти Ігоря Прокопчука (позивний «Десна»), ми залишилися живими», – сказав він.
Побратим і друг Ігоря Прокопчука Юрій Вєткін так написав про загиблого: «Бійці його поважали та любили, бо він завжди був поруч з ними. Він не був кабінетним офіцером, він був там, де усі. Навіть спав одягненим. Казав, звичка ще з Афгану. Телефонував мені з Німеччини, де його підрозділ проходив підготовку. Що стосується внутрішніх почуттів та військової служби, він був небагатослівним.
Він був призначений командиром роти. Пропонували зам. НШ, відмовився. Краще поруч з бійцями. Він не любив командувати, йому більше подобалось радити».
Депутат Новоборівської селищної ради Анатолій Вдовиченко так сказав про Ігоря Прокопчука: «Ми з Ігорем Петровичем гарно співпрацювали у вирішенні багатьох питань. Це була дуже порядна, відповідальна і чесна людина. Він завжди керувався інтересами громади. Для нас його загибель – велика і гірка втрата».
Упродовж руху жалобної процесії від батьківської хати і аж до кладовища земляки зустрічали Героя живим коридором на колінах. Домовину і могилу вкрили гори квітів.
Пам’ять про Воїна-Захисника Ігоря Прокопчука навічно залишиться в серцях земляків та в історії визвольної боротьби України. Слава Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Світлана Федоренко
