У понеділок, 18 липня, ще з десятої години ранку жителі Топрищенського старостинського округу Хорошівської громади зустрічали в центрі села автомобіль із тілом загиблого на війні земляка Олександра Фіщука 1995 року народження. Люди ставали на коліна, вшановуючи Героя. Спочатку автомобіль із скорботним вантажем попрямував до рідного села загиблого воїна – Олішівки. Там односельці теж зустрічали траурну процесію на колінах, зі сльозами і сердечним болем. Тут Олександра знали як добру дитину і людину, працьовитого молодого чоловіка, який пройшов непростий життєвий шлях.
Від батьківської хати скорботний кортеж знову поїхав у Топорище, де старі й малі вклонялися, стоячи на колінах, дякували воїну за його подвиг. Тут відбулася церемонія прощання із Героєм, його відспівували у місцевому Святотроїцькому храмі, військові на руках несли домовину на кладовище під траурну мелодію духового оркестру. Тут він і знайшов свій останній спочинок.
У центрі села біля пам’ятника загиблим героям у Другій світовій війні під час прощання і вшанування Героя-захисника з промовами виступили Хорошівський селищний голова Володимир Столярчук, підполковник Сергій Штурнак, діловод Топорищенського старостинського округу Наталія Подберезкіна, вчителька і класна керівниця Олександра Фіщука Лариса Плисак, однокласниця загиблого Ілона Петрук.
Усі вони висловлювали глибокий жаль із приводу втрати молодого жителя громади, вірного сина України і говорили про щиру повагу і шану Герою за його найбільшу жертву в ім’я Батьківщини у боротьбі з одвічним підступним і жорстоким ворогом – російською федерацією, країною-терористом.
Вчителька Лариса Плисак розповіла про свого учня:
«Це була світла і доброзичлива дитина. Саша ріс, долаючи труднощі життя, але завжди був привітним і людяним. Закінчивши Топорищенську одинадцятирічку, відслуживши строкову службу, він продовжив навчання в Житомирському агроколеджі. Він весь час трудився, влаштовував власне життя, допомагав рідним. Останні роки він проживав у Житомирі зі своєю коханою жінкою і маленькою донечкою. Працював у Києві на будівництві. Жив, радів життю, будував плани на майбутнє, але вороги не дали цим планам здійснитися».
На фронті Олександр Фіщук був водієм-санітаром взводу протитанкових керованих ракет батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи однієї з військових частин Збройних сил України.
Він був призваний на військову службу дев’ятого квітня. У сповіщенні від 13 липня, яке надійшло із військової частини батькам, значиться: «Солдат Фіщук Олександр Вікторович вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність, героїчно загинув 12 липня 2022 року у населеному пункті Хрестище Красноградського району Харківської області.
За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Мав добрий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Стійко переносив інтенсивні навантаження». Військові розповіли, що їхній побратим загинув під час контактного бою.
13 липня донечці Олександра Міланці виповнився рік. А батько не дожив до цієї дати один день…
Із родини Фіщуків двоє синів були воїнами ЗСУ і захищали Україну від російської навали і поневолення. Тепер старший, Руслан, битиме ворога з подвійною силою і злістю – за Батьківщину, за усіх загиблих українців і за рідного брата Олександра. Хай береже його й усіх наших захисників Бог на всіх шляхах, і хай кожного дочекаються рідні з Перемогою!
Вічна слава і честь Героям! Герої не вмирають!
Підготувала Надія Панченко
