Вічна пам’ять Герою Миколі Стретовичу із села Мелені Іршанської громади

Стретович Микола Сергійович – молодший лейтенант, командир взводу другої стрілецької роти однієї з військових частин Збройних сил України. Він отримав не сумісні з життям поранення під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності України в районі бойових дій поблизу населеного пункту Синьківка Куп’янського району Харківської області та помер у лікарні 25 березня. Лікарі боролися за його життя. Провели чотири операції. Проте поранення виявилися занадто тяжкими.

Народився Микола Стретович 3 лютого 1987 року в селі Мелені на Коростенщині. Як сільський хлопчина, він добре знав, що таке праця на городі, в господарстві. Микола із сестрою Надією були гарними помічниками для батьків – Сергія Олександровича та Ірини Володимирівни. Батько трудився довгий час у колгоспі водієм, а пізніше – в Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті теж на посаді водія. Мама працювала в місцевому магазині. Тримали вдома господарство, мали земельні ділянки. Тому діти разом із батьками постійно трудилися. Проте Микола знаходив час, щоб побігати з друзями у футбол, а також у шкільному спортзалі повправлятися із силових видів спорту, бо ж готувався до служби в міліції й знав, що там треба міцні, витривалі люди.
Закінчив місцеву школу з гарним атестатом, бо старанно навчався. Більше любив гуманітарні предмети. Після школи вступив на навчання до Харківської академії Міністерства внутрішніх справ, яку успішно закінчив.

Після академії працював слідчим у Коростенському райвідділі внутрішніх справ, потім – у підрозділах міліції в станиці Луганській, на Київському залізничному вокзалі, в Державтоінспекції. Останнім часом працював на керівній посаді в конвойній службі в м. Іванків на Київщині.
Коли розпочалася повномасштабна війна, то Микола Стретович у складі підрозділу поліції обороняв Ірпінь від російських окупантів.
У лютому 2023 року, третього числа, якраз на свій день народження, він добровільно звернувся в Коростенський РТЦК та СП. Ішов туди свідомо і приймав виважене рішення, як справжній патріот України. Він був мобілізований 9 лютого і з того часу сумлінно й відважно виконував свій військовий обов’язок.

Спочатку Микола Стретович проходив навчання і бойове злагодження на Яворівському полігоні на Львівщині. Пізніше був на військових навчаннях у Чехії. Після цього був направлений на службу в Краматорськ. Воював поблизу населеного пункту Білогорівка на Луганщині, пізніше – на Куп’янському напрямку, у самому пеклі війни.
Підлеглі військові, побратими Миколи Стретовича, поважали його як дуже відповідального офіцера, який цінував людей, а також як порядну, чесну, добру людину. Він намагався завжди бути поруч із своїми бійцями, підтримував їх, був провідником на позиції і з позицій, намагався робити все можливе, аби було менше втрат серед особового складу.
Дружина Надія розповідає, що останній раз говорила з Миколою перед його виходом на завдання. Він обіцяв зателефонувати, як тільки зможе. Проте дзвінок вона отримала вже від лікаря, коли чоловік перебував у тяжкому стані в лікарні.
«У Колі було багато планів: ще хотів повернутися працювати в поліцію, були плани і в особистому житті. Він дуже хотів жити. Проте такі важкі поранення забрали в нього життя», – із болем розповідає Надія.

Поховання Героя Миколи Стретовича відбулося 30 березня в селі Мелені. Скорботний кортеж доставив домовину з тілом Воїна-Захисника в рідне село до батьківської хати. Зустрічали земляки траурну церемонію живим коридором. Відспівували загиблого Героя Миколу Стретовича в місцевій церкві.
Громадянська панахида відбулася на центральній площі села. Із скорботними промовами виступили староста Ніна Грищенко, вчительки місцевої школи, побратими загиблого. Поховали Героя-Захисника на кладовищі села Мелені з усіма громадянськими та військовими почестями.
Україна вічно буде оплакувати своїх синів, які віддали життя за свободу і незалежність Батьківщини. Ім’я Миколи Стретовича, поряд із іменами інших Героїв, навіки вписане в історію визвольної боротьби нашої держави.
Слава Героям! Герої не вмирають!

Надія Панченко

Прокрутити вгору