«Під час штурмових дій противника зі сторони збройних сил російської федерації, виявивши стійкість та мужність, загинув житель Нової Борової – Павицький Володимир Петрович, 1976 року народження», – повідомили на офіційній сторінці Новоборівської селищної ради.
17 листопада родина, земляки, однокласники, друзі, побратими прощалися із загиблим воїном. Особливо багато було військових і з підрозділу Володимира. Вони якраз були на ротації і всі приїхали провести свого шанованого побратима.
Під час прощання біля рідної хати загиблого виступив селищний голова Григорій Рудюк. Він висловив співчуття родині і вдячність Герою за його подвиг в ім’я України.
Відспівували загиблого воїна в Свято-Андріївському храмі чотири священники ПЦУ. На кладовищі з прощальним словом виступила очільниця відділу освіти селищної ради Людмила Прищепа, а від військових слово мав Ігор Прокопчук.
Пам’ять про Героя і його подвиг збережеться в історії громади та України на віки.
Володимир Павицький навчався упродовж 9 років у Новоборівській середній школі №1. Потім закінчив Житомирський автодорожний технікум. Після навчання працював за спеціальністю – механіком у Іршанському гірничо-збагачувальному комбінаті. Багато років був далекобійником і їздив країнами Європи.
Має двох дорослих синів – Михайла та Дмитра.
24 лютого Володимир пішов у Хорошівський військкомат, хотів потрапити до лав ЗСУ, бо строкову службу у свій час проходив у спецвійськах. Але його взяли в роту територіальної оборони. І з першою хвилею військових тероборони, яких відправляли на фронт, пішов захищати Україну зі зброєю в руках і він.
Був у гарячих точках. Воював сміливо. Коли розмовляв по телефону із мамою Тамарою Максимівною, і вона просила, щоб він беріг себе, то відповідав, що йому є тут кого берегти, адже дуже багато воює молодих недосвідчених бійців. Він за них переживав, намагався їх берегти у першу чергу.
Він служив на посаді водія. Але в бою під Бахмутом Донецької області був поранений кулеметник. Тоді він узяв кулемет і заступив на місце побратима. Поклав немало окупантів. І потім треба було прочесати посадку. Один із російських солдат прикинувся мертвим. І коли Володимир наблизився до нього, окупант його розстріляв.
Про нього усі згадують лише добрим словом. Він був хорошим сином для мами, братом – для сестри, батьком – для своїх синів. Сусіди, родичі, друзі, однокласники згадують лише про те, що він завжди був готовий прийти на допомогу, у будь-якій ситуації намагався підтримати, виручити.
Вчителька, класна керівниця Володимира Ірина Хомич розповідає: «Мені дуже тяжко говорити, бо це вже сьомий мій учень загинув на цій війні, захищаючи Україну. Це великий біль для мене…
Про Володю можу сказати лише хороше: добрий, відповідальний, надійний. Пам’ятаю, як ще в сьомому класі він став свідком пожежі, то дуже старався загасити палаючий будинок, носив мискою воду й поливав вогонь. Я розмовляла з його побратимами. Вони всі кажуть, що він їх захистив».
Ця клята війна уже майже дев’ять років забирає у нас найкращих синів і дочок. Тисячі матерів і батьків втратили своїх дітей, тисячі дітей залишилися сиротами. Наш народ і держава зараз проходять страшне горнило випробувань. І несуть тяжкі жертви. Проте ці втрати недаремні. Наші захисники покладають свої життя за те, щоб жили ми, щоб жила і квітла Україна.
Дякуємо тобі, Воїне, за подвиг!
Підготувала Надія Панченко
