Цьогорічний лютневий ранок назавжди змінив життя українців. Повномасштабна війна принесла руйнування, кровопролиття, смерть. Кожен із нас зрозумів, наскільки важливо залишатися єдиними й згуртованими. Із перших днів початку воєнної російської агресії у Хорошівській громаді активно почав розвиватися волонтерський рух. Чоловіки переважно ставали у лави місцевої територіальної оборони, а також активно долучилися до побудови блокпостів навколо населених пунктів. Жінки здебільшого організовувалися та плели маскувальні сітки, готували їжу для тероборонівців, збирали гуманітарну допомоги для постраждалих та вимушених переселенців.


Анна Желізко із Хорошева – фотографиня, фотохудожниця, відеоредакторка, благодійниця. Понад 10 років вона професійно фотографує. Нині Анна активно реалізовує свої творчі проєкти: створює патріотичні фотопортрети, проводить фотосесії військових, вимушених переселенців, а також зйомки дітей з інвалідністю.
Із перших днів війни вона усвідомила, що події, які зараз відбуваються в Україні, увійдуть в історію, а ми є їх живими свідками. Тому такі моменти треба зафіксувати для майбутніх поколінь. Вирішила це робити через фотографію і відеоролики…
Ми поговорили із пані Анною про роботу, благодійність та нові проєкти та про те, чи потрібна творчість у воєнний час.

– Ранок 24 лютого розпочався для мене та доньок із дзвінка рідних, які сповістили, що почалася війна, й наполегливо рекомендували зібрати речі й виїжджати у безпечне місце. Недовго думаючи, я взяла фотоапарат і приладдя до нього, фотоальбоми, гроші та поїхала з доньками у сусіднє село Дворище до мами. Із початком війни усі заплановані й розпочаті проєкти довелося зупинити, адже треба було пристосовуватися до реалій воєнного життя.
Після жорстокого нападу росії на Україну для мене постало питання, що я можу зробити для Перемоги. Трохи волонтерила: збирала та привозила для місцевої самооборони продукти, потім збирала одяг та необхідні речі для преселенців, що прибули у Дворище. Згодом зрозуміла, що завдяки фотографуванню зможу стати корисною. Для мене було важливим самій відчути той жах, що пержили люди під час окупації. Після звільнення від окупантів територій Житомирської та Київської областей взяла камеру в руки і поїхала зафіксувати наслідки перебування «русского міра». Так з’явилися творчі соціальні фото та відеорепортажі про війну. Ідея першого відео у мене народилася після трагічних звісток про захоплення й знищення міст Бородянки, Ірпеня, Бучі. Я подзвонила до односельчанки Віри Конопчук та запропонувала знятися у відеоролику, де вона постане в образі України, яка терпить муки. Вона залюбки погодилася. Через творчість я намагаюся передати те, що коїться в моїй душі, – ділиться Анна Желізко.
Опісля фотохудожниця змонтований та опрацьований ролик розмістила у соціальних мережах. За лічені дні відео набрало багато вподобайок, схвальних відгуків та поширень.

– Ми з Анею добрі знайомі. Ідея взяти участь у відеозйомці викликала величезний інтерес. Аня не просто запропонувала знятися в ролику, а допомогти відтворити її задум втілити образ сьогоднішньої України. Однією із задач було створити тематичне вбрання для відео. Це було полем для творчості. В хід пішли швейна машина, нитки, ножиці, фарби та пензлі. Я відчувала усю відповідальність у роботі над проєктом. Анна створила максимально комфортну атмосферу під час зйомок. Вона вміло коригувала мої рухи та емоції в кадрі. Було не важко зіграти правдиво образ. Достатньо згадати усі події, що відбуваються в Україні, й те, що чинять вороги із мирним населенням. Це було відтворення саме тих емоцій, які я насправді відчувала, – згадує Віра Конопчук.
Згодом фотохудожниця долучилася до соціально-благодійних проєктів. Зокрема, місцеві психологині організували низку заходів для реабілітації вимушено переселених родин із дітьми, а саме: консультації фахівчинь та фотосесія від Анни Желізко. Усі охочі мали змогу скористатися пропозицією.
Ще один соціальний проєкт до Міжнародного дня захисту дітей фотографиня зробила у співпраці зі службою у справах дітей Хорошівської селищної ради. Анна зняла відеоролик із дітьми, які постраждали від війни.

Анна Желізко безкоштовно організовує фотосесії для цільових категорій дітей та їхніх родин, витрачає свій робочий час для задоволення малечі та створення діткам гарного настрою. День захисту дітей, день усиновлення, новорічні свята щороку супроводжуються нашим позаштатним волонтером – Анною. Маємо надію, що наша співпраця продовжиться.
Нині у фотографині кожна хвилина розписана робочими справами. Серед жахіття війни завжди залишається місце для любові. Останні місяці Анна втілює велику кількість фотосесій військових зі своїми коханими.

– Кожну зйомку пропускаю крізь себе. Буває, довго спостерігаю за людиною, її рухами, емоціями, мушу відчути настрій, думки, вловити потрібну енергетику і стараюся знайти красивий кадр. А буває, навпаки, вперше бачу героїв, і одразу народжується картинка майбутньої роботи. Важливий фактор у такій творчості – терпіння, уважність, – зазначає фотографка.
Важливою віхою у професійній діяльності Анни є зйомки дітей з інвалідністю. Вона має досвід такої роботи завдяки співпраці із однією київською родиною, яка виховує сина Богдана. Через військові дії у перші дні лютого їхня сім’я змушена була покинути домівку та виїхати у безпечне місце. Мама Людмила родом із села Дворище, тому приїхала сюди. Вона вирішила зробити синові сюрприз на день народження і домовилася про фотосесію.

– Такі дітки, як Богдан, – це сонячні промінчики, що надихають на неймовірні подвиги, – мовить пані Людмила. – Із часом прийшло розуміння, що наш синочок – звичайна дитина, як усі. Те, що він не може робити, ми робимо разом із ним. Анна – це людина, яка завжди допомагає і втілює наші задуми. Завдяки взаємопідтримці й вірі в успіх, ми зробили чудові фотознімки.
Попри те, що триває війна, життя продовжується. Люди закохуються, одружуються, народжують дітей і понад усе бажають зберегти ці щасливі моменти для історії своїх родин. Тому сьогодні у Анни вдосталь роботи. Проте вона знаходить вільний час і продовжує активно волонтерити, пріоритетом для неї на сьогодні залишаються соціальнозначимі проєкти. Вона вважає цю роботу власним внеском у наближення Перемоги. Нині фотохудожниця займається втіленням нових задумів. Зокрема, створення відео флешмобу хорошівських дітей на славнозвісну пісню січових стрільців «Ой, у лузі червона калина». Окрім цього, вона нещодавно зняла відеокліп на вірш місцевої поетеси Марії Чепель, присвячений нашому земляку, захисникові Маріуполя, герою Денису Козацькому.

-Думаю, що моя місія як фотографки – зберегти моменти й події, які нині відбуваються у моїй країні. Намагаюся знімати так, щоб викликати емоції, змушувати співпереживати моїм героям чи радіти разом із ними, щоб переконати всіх, що Україна варта прекрасного майбутнього, і вона його неодмінно здобуде, і кожен на своєму місці має докласти до цього своєї любові й зусиль.
Записала Ірина Сівінська