Скорботною стала п’ятниця 26 серпня для Небізького старостинського округу та Новоборівської територіальної громади. Родичі, друзі, жителі прощалися зі своїм земляком, захисником Гребенюком Русланом Петровичем, який героїчно загинув під час ворожого обстрілу на сході України, захищаючи незалежність нашої держави.
Віддати шану Герою прийшли рідні, друзі, односельчани, військовослужбовці. Прощання з полеглим воїном розпочалося біля будинку, де він проживав. Потім траурна процесія рушила вздовж вулиць, де вибудувався велелюдний живий коридор. Присутні не стримували сліз, адже для їхньої громади смерть Руслана Петровича стала великою втратою доброго й працьовитого трударя-господаря.
Церемонія прощання із Героєм відбулася на площі біля Небізького будинку культури.
Зі скорботною промовою до присутніх звернувся Михайло Майстренко, староста Небізького старостинського округу:

  • Кожна війна має своїх героїв. Багатьом із них, на жаль, не судилося повернутися живими. Вони полягли навіки. Страшна звістка сколихнула нашу громаду. Під час бойових дій на сході України 19 серпня героїчно загинув наш односелець Гребенюк Руслан Петрович,
    Він народився 29 серпня 1973 року в селі Небіж тоді ще Володарськ-Волинського району в дружній і працьовитій сім’ї Петра Семеновича та Олени Феодосіївни. Руслан закінчив Небізьку загальноосвітню школу. Коли хлопцеві виповнилося 15 років, у їхню родину прийшло велике горе – раптово померла мама. Та він не впав у відчай і вирішив продовжити навчання. Вступив до Житомирського СПТУ №15, щоб здобути спеціальність «оператор меліоративних машин».
    Руслан разом із сестрою Нілою проживали та господарювали у батьківському домі. Після закінчення училища юнака призвали на строкову військову службу. Після армії, повернувшись до рідного дому, він розпочав трудову діяльність у місцевому колгоспі «Перемога». Виконував різні роботи. Затим довгий час працював на приватних каменеобробних підприємствах.
    Невдовзі чоловік одружився. У молодої родини народився син, проте сімейне життя не склалося. Руслан повернувся у батьківський дім, де разом із сім’єю сестри проживав та виховував сина.
    У перший місяць повномасштабної війни, яку розпочала росія, чоловік отримав повістку. Два рази його повертали з військкомату додому. Але він не заховався, хоча й мав слабке здоров’я, пішов боронити рідну землю від російського агресора.
    Вірив у Перемогу України, адже любив рідну землю, завжди з оптимізмом ставився до усіх випробувань, які були на фронті. Це додавало снаги й сили воїнові нещадно нищити ворога. 19 серпня стало останнім днем боротьби для Руслана. Він загинув, не доживши до свого 49 річчя усього декілька днів.
    Наш обов’язок – бути достойними героїчного подвигу Руслана Гребенюка. Його ім’я навіки вписане золотими літерами в книгу нашої Пам’яті. Тепер він на небесах і буде тримати небо над Україною, за яку поклав своє життя, – сказав Михайло Майстренко.
    Про шкільні роки Руслана Гребенюка розповіли його класна керівниця Людмила Кравченко та однокласниця Лілія Беляк.
    У пам’яті сусідів, друзів і односельців Руслан Петрович назавжди залишиться товариським, безвідмовним, добрим. Мав хист до перукарської справи. Більшість чоловіків села постійно приходили до нього на стрижку. А ще швидко та якісно ремонтував усім взуття.
    Найбільшим задоволенням для Руслана було ловити рибу. Цьому захопленню він приділяв увесь вільний час. Постійно долучався до прибирання сільських озер та запуску риби. Мріяв, що після Перемоги візьме вудки та сяде на світанку на березі рідного ставка зловити карасика чи коропця…
    Заупокійну службу Божу звершили у місцевій церкві Івана Богослова. Затим траурна процесія, яку очолювали п’ять священників ПЦУ, вирушила на сільський цвинтар. Там із військовими почестями поховали Героя Гребенюка Руслана.
    Для рідних, близьких та усіх, хто знав захисника, назавжди невигойною раною залишиться його втрата.
    Герої не вмирають, вони навіки житимуть у людській пам’яті.
    Підготувала Ірина Сівінська