Тяжке невимовне горе i пекучий бiль знову проймають наші серця. На щитi повернувся Герой-Захисник України, житель селища Червоногранітного Хорошівської територіальної громади Житомирської області. Вадим Миколайович Кравченко.
Він був призваний до ЗСУ 10 жовтня 2023 року і без вагань став на захист Батькiвщини. Пiсля навчання і бойового злагодження в Британії, боєць зарекомендував себе дуже позитивно. Функцiональнi обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед товаришів та командування. Службу ніс чесно, був вірним другом для побратимів.
Загинув солдат, стрілець Вадим Кравченко 29 грудня 2023 року, перебуваючи на вогневiй позицiї в районi населеного пункту Вербове Пологiвського району на Запоріжжі у важкому стрiлецькому бою, де героїчно вiдбивав штурм ворога. Незважаючи на переважаючу живу силу противника та численну ворожу смертоносну техніку, він до останнього прикривав своїм вогнем побратимів.
Йому завжди буде 41 рік, лише три дні він не дожив до свого 42-річчя.
Односелець Олександр, котрий у 2014-2015 роках перебував у зонi АТО i на даний час теж служить в ЗСУ, прокоментував: «Дякую, братику. Твоя вiйна закiнчилася на щиті. Помстимося. Б’ємося далі. Всією Україною будемо бити ворога разом із сином Іваном, братом Олександром до переможного кiнця, бо разом ми – сила».
Народився Вадим Кравченко 1 сiчня 1982 року у селi Скорiнець Чернiгiвського району Чернігівської областi, закiнчив Скорiнецьку загальноосвітню школу. Потім навчався в Чернiгiвському професійно-технічному училищі, де здобув професiю маляра-штукатура. У 2001 роцi був призваний до Збройних сил України на строкову службу. Проходив її в Житомирі. Доля звела Вадима з його коханою Ольгою, нашою землячкою. Одружилися молодята в лютому 2002 року. Вадим працював переважно на пiдприємствах з видобутку природного каменю. Останнє його мiсце роботи – ТОВ «ТЕМП БУКИ». Селище Червоногранiтне стало для нього рiдним. Тут народився у Кравченків коханий син Іван. Тут промайнули найщасливiшi моменти мирного життя нашого загиблого Героя.
Вадим був справжнім господарем у будинку, на подвір’ї, в городi. Полюбляв активний вiдпочинок із друзями. Та найбiльшою цiннiстю для нього завжди була родина – надiя та опора, мотивацiя та сенс його життя і праці. Тому, як тільки видавалася вільна хвилинка, він приділяв увагу найрiднiшим: насолоджувався прогулянками з сином Іваном. Вони разом мрiяли, будували плани на майбутнє.
Сором’язливий, розумний, чесний, безвідмовний, легкий на пiдйом, енергійний, небагатослiвний, але з прекрасним почуттям гумору – таким запам’ятають Вадима рiднi, близькi, друзi. А ще він був надзвичайно вiдповiдальним. І вдома, й на роботі, й у спілкуванні з товаришами.
Проте його плани на мирне життя перекреслило повномасштабне вторгнення росiйських окупантiв на територiю нашої суверенної держави України. Вадим Миколайович та Ольга Іванівна болiсно переживали, що його єдиний син Іван, його надiя та опора, на той час ніс службу в Збройних силах України. Станом на зараз, пiсля пiдписання контракту, Іван Вадимович служить безпосередньо у зонi бойових дій. Хай береже його Господь на всіх шляхах! В Івана народилася донечка Маринка, якій уже 2 місяці. Дідусь бачив свою дорогу кровинку лише на фото.
Матуся нашого загиблого Героя Ніна Володимирівна у своєму рідному селі на Чернігівщині разом із сином Олександром та односельцями пережили ворожу окупацію понад місяць. Тепер її зранене загибеллю сина серце щодня хвилюється за другого сина й онука, які виборюють нам волю.
Поховання загиблого Воїна Вадима Кравченка відбулося 8 січня. Кортеж із тілом супроводжувала патрульна поліція. Земляки в Червоногранітному зустрічали його живим коридором. Повернувся Герой востаннє до свого будинку. Тут попрощалися рідні, односельці. Під траурні мелодії духового оркестру Хорошівського будинку культури провели траурний кортеж за село, і він попрямував до Хорошева. У храмі Архистратига Божого Михаїла відбулася заупокійна служба, яку звершували чотири священники ПЦУ Хорошівського благочиння. У Хорошеві та Поромівці Героя теж вшановували живим коридором.
Свій останній спочинок Воїн-Захисник Вадим Кравченко знайшов на Поромівському кладовищі поряд із іншими загиблими Героями, оборонцями України. На цвинтарі біля домовини із прощальним словом та співчуттям родині виступили староста Топорищенського округу Наталя Гузь та священник отець Андрій.
Усі подорожні, хто проїздить чи проходить повз кладовище, схиліть голови перед пам’яттю наших Героїв, помоліться за них, складіть їм належну шану і завжди пам’ятайте: вони віддали за нашу свободу найдорожче: власні життя! Пройде час. Багато з тих, хто нині оплакує Героїв, піде за життєву межу. А вони, наші загиблі захисники, житимуть вічно у пам’яті своїх нащадків, в історії визвольної боротьби України. Вони вибороли безсмертя своїм подвигом в ім’я Батьківщини, в ім’я життя.
Герої не вмирають!
Надія Панченко
