У ці теплі, сонячні літні дні ми, на жаль, не можемо на повну радіти життю, бо воно затьмарене війною і смертями наших земляків, воно забарвлене кров’ю українців, які гинуть, захищаючи свою Батьківщину від ворога, від поневолення і знищення. Особливо тяжко, коли надходить повідомлення про загибель таких молодих захисників, як Вадим Гонгало, якому всього 18 років. Проте в такому молодому віці він виявив глибоку громадянську свідомість і став на захист України, своєї родини та усіх нас.
Гонгало Вадим Олександрович народився в Поромівці 5 січня 2005 року. Із 4-х років хлопець ріс без батька. Було непросто, але мамі й бабусі з дідусем по маминій лінії вдалося виховати синів та онуків гарними людьми. Окрім Вадима, в родині є 20-річний Денис та 10-річний Владислав. Вадим закінчив 9 класів Поромівської загальноосвітньої школи. Був гарним, слухняним учнем, добрим односельцем. Удома він був господарем, залюбки виконував різну роботу: садити дерева, доглядати за рослинами, майструвати. Йому, зокрема, подобалося робити з лози декоративний пліт, прикрашати ним обійстя. Любив риболовлю, збирати гриби. Ніколи не виявляв схильності до шкідливих звичок. Був свідомим у своїх діях. Будь-яку справу обов’язково доводив до кінця. Після здобуття неповної середньої освіти в рідній школі Вадим вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Житомирський технологічний фаховий коледж» Київського національного університету будівництва та архітектури. Два з половиною роки навчався стаціонарно. За словами мами Вадима, Світлани Леонідівни, син ще із 14-річного віку казав, що хоче піти на війну захищати Україну. І ось, коли йому виповнилося 18 років, він перевівся на заочну форму навчання і добровільно пішов у військкомат та підписав контракт із ЗСУ, попри вмовляння і сльози матері. Він маму дуже любив і поважав, проте мав дуже велике бажання служити в ЗСУ. «Вадик був дуже домашнім, любив свій дім, родину, – розповідає мама Світлана, – у нього були дуже гарні, довірливі стосунки зі своїми дядьками, моїми братами, один із яких нині служить у Національній гвардії, а інший – у ЗСУ. Проте мій син був дуже наполегливим у своїх рішеннях, тому зробив саме так, як вважав за потрібне».
Спочатку під час служби в ЗСУ Вадим проходив військові навчання, а потім разом зі своїм підрозділом був направлений на передову.
У війську, хоча це була складна і небезпечна служба, він почувався на своєму місці. Із коротких відео, які юнак виставляв на своїй сторінці в мережі «Інстаграм», відчувається, що він перебуває саме там, де мав і хотів бути у цей тяжкий для Батьківщини час.
Свої обов’язки виконував сумлінно, був надійним побратимом для товаришів по службі.
Загинув наш 18-річний Герой, солдат, стрілець-снайпер десантно-штурмової бригади Вадим Гонгало 12 липня близько 21-ї години на позиціях поблизу міста Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області під час масованого ворожого обстрілу.
Розривається серце матері від дуже тяжкої втрати, невтішно ридає бабуся, тяжко сумують братики, у скорботі перебуває село, уся громада, плаче Україна за своїм вірним сином.
Класна керівниця Вадима із коледжу Наталія Лісіцька так про нього розповіла: «Вадим завжди був спокійним, урівноваженим, абсолютно неконфліктним. Не мав шкідливих звичок, ніколи не лихословив. Він добре виконував усі доручення, був відповідальним і дисциплінованим. На практичних заняттях із виготовлення меблів був активним, брався до всякої роботи, і у нього гарно виходило. Майстер говорив, що з Вадима буде хороший спеціаліст. А щодо служби в ЗСУ, то він про це постійно говорив. Ми з мамою його відмовляли, проте він ще в грудні минулого року перевівся на заочне навчання і готувався до служби, був наполегливим у своєму рішенні».
Перша вчителька Вадима Алла Гаврилюк дуже сумує з приводу загибелі одного зі своїх найулюбленіших учнів. Зокрема вона розповіла: «Це була дуже добра дитина. Вадик дуже любив маму, свою сім’ю. Він був працьовитим із самого малечку. У школі завжди брав участь у спортивних змаганнях, у різних заходах. Просто золота дитина. У цій сім’ї всі дітки хороші. І родина дуже гарна. Невимовно шкода, що прийшла така біда».
Прощалися з Героєм Вадимом Гонгалом 19 липня. Дуже багато людей проводжали його в останню дорогу живим коридором на колінах. Чин поховання звершували п’ять священників Православної церкви України. На кладовищі з прощальним словом виступили староста Поромівського округу Лариса Войтюк та майор ЗСУ Олександр Безпалюк. Поховали загиблого Захисника з усіма військовими і громадянськими почестями.
Люди, намагаймося усіма силами, усіма можливостями підтримувати Збройні сили України, аби вони змогли принести нам усім Перемогу над ненависним і жорстоким ворогом! Пам’ятаймо, яку надзвичайно велику ціну ми платимо за нашу свободу! Молімося за кожного воїна, поминаймо у молитвах загиблих! Співчуваймо рідним, підтримуймо ті сім’ї, хто втратив найдорожчих у цій війні.
Надія Панченко
