Мініатюрну літературну трилогію хочу завершити образком свого друга (якого, нажаль, немає серед нас) Станіслава Скороходова (1951-2009) – журналіста, літератора, актора театру, гумориста, краєзнавця, видавця.
Якби Слава (так ми його називали) сьогодні був з нами, то він писав би про наших героїв-захисників, про волонтерів, про життя людей, які потрапили в рашистську окупацію….
У 2008 р. С.Г. Скороходов започаткував літературно-художній альманах «Земляки», в який увійшли прозові та поетичні твори майстрів красного письменства нашого краю. І, як виявилось, перше число альманаху стало для Станіслава останнім виданням. Останнім також став і прозовий твір з пророчою назвою — «Мічений»…
МІЧЕНИЙ (образок)
Наша перша зустріч відбулася весняного дня на території лікарні, де я перебував в кардіологічному відділенні. Після прогулянки присів на лаву. Підлетів голуб. Він наблизився до моїх ніг майже упритул. Я звернув увагу на незвичайне забарвлення його пір’я — кольору кави з молоком, рожева шийка випромінювала усі барви веселки, а білосніжний хвіст свідчив, що його господар побував в екстремальних ситуаціях. Скалічена птаха дивилася, наче хотіла щось повідати. Я пошкодував, що не взяв із собою чогось їстівного. Проте наступного разу, збираючись прогулятися, прихопив корму. Розташувався на тій же лаві. За деякий час з’явився і мічений. Він сміливо наблизився, вдячно скльовував печиво, яке я кришив і розкидав довкола. Наситившись досхочу, птах не поспішав, присів на лапки біля моїх ніг і дзьобиком чистив пір’я. Яким же було здивування, коли наступного дня він знову прилетів. Цього разу частував його зернятами і хлібом.
Мій «знайомий» прилітав щоразу, тільки-но я підходив до лави. І незалежно від того, був це ранок чи післяобідня пора. За нами з вікон палат спостерігали хворі, дивувалися послідовності птаха. Таке тривало близько двох тижнів. Одного дня голуб не з’явився. Не прилетів він і наступного. Я чекав на нього ще кілька разів. Марно. Усьому настає край. Курс лікування закінчився. І коли вже залишав лікарняний корпус й направлявся до виходу з території, почув характерне лупотіння крильми… Він приземлився поруч, збентежено метушився. Я зупинився й вдячно подивився на «друга». Здавалося, він відчував те ж. Молодець. Не забув попрощатися. Затим підскочив, різко змахнув крильми, стрімко піднявся увись і зник за корпусом. Більше я його не бачив…
Станіслав Скороходов
Олександр Голяченко
