Новоборівська громада провела в останню путь Героя-захисника Владислава Яценка.
Владислав Яценко – 23-річний прикордонник, житель села Старий Бобрик Новоборівської територіальної громади Житомирської області загинув смертю хоробрих за волю та незалежність України.
Із самого початку повномасштабного вторгнення Владислав усвідомив необхідність захищати рідну землю. Вже наступного дня він приєднався до прикордонного відомства, яке є невід’ємною частиною Сил оборони України, служив у дев’ятому прикордонному загоні.
Виконуючи бойові завдання щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, неподалік населеного пункту Кармазинівка на Луганщині 29 травня Владислав отримав поранення, що виявилося смертельним.
Він був мужнім, чуйним, відкритим та доброзичливим. Був вірним своїй військовій присязі та українському народу. Його загибель є непоправною втратою для Батьківщини.
Народився наш земляк Владислав Юрійович Яценко 13 квітня 2000 року в селі Росівка Черняхівського району. Пізніше родина переїхала в село Старий Бобрик тоді ще Ягодинської сільської ради Володарськ-Волинського району.
Навчався Влад у Новоборівському навчально-виховному комплексі. Був гарним учнем, ввічливим, вихованим. Його пам’ятають завжди усміхненим і привітним.
Учителька математики Ганна Григорівна Мазяр, до якої Владислав був особливо прихильним, згадує про нього: «Це була світла дитина, від якої завжди йшло тепло. У ньому завше була приязнь і любов, які він випромінював. Владислав був спокійним, добрим, щедрим. Я вже давно на пенсії, а він дорослий, проте завжди підійде на вулиці, розпитає, як справи, часто через маму передавав вітання. Дуже шкода, що світ збіднів на таке добре серце…»
Після школи Владислав навчався у Житомирському професійному політехнічному ліцеї. Потім служив строковиком із травня 2019 до листопада 2020 року.
26 лютого 2022 року він разом із старшим братом Віталієм пішли добровільно в прикордонний загін. Владислав спочатку захищав Україну на півночі. Потім воював на східних фронтових рубежах. Був у самому пеклі страшної війни. Часто спілкувався з волонтеркою Тетяною Корнійчук, завжди цікавився, як живе Новоборівська громада. Йому передавали для підрозділу різні посилки – і скоби для бліндажів, і смаколики та інше, що було потрібно.
Нещодавно активна волонтерка Ольга Янчук збирала кошти на автомобіль для Влада та його підрозділу. Автомобіль придбали, проте наш захисник уже назавжди приїхав додому…
Владислав був сам як сонце – тепле і привітне, ніс усім світло, радість, любов, посмішку. Проте жорстокий і підступний ворог відібрав можливість жити й радіти, реалізувати життєві цілі і мрії. А юнак мріяв про сім’ю, мав кохану наречену, планував одружитися. Не судилося.
Відспівування загиблого Героя відбулося 6 червня у селі Старий Бобрик біля рідного дому загиблого Воїна. Заупокійну службу провели спільно священники різних конфесій: о. Петро із Новоборівського Свято-Андріївського храму Православної церкви України та римо-католицький священник о. Олег із Новоборівсього костелу Матері Божої Скорботної.
У центрі Нової Борової біля селищної ради відбувся мітинг із вшанування Героя. Зі словами глибокого жалю з приводу загибелі молодого земляка та із щирим співчуттям родині виступив Новоборівський селищний голова Григорій Рудюк.
Слово мала також заступниця директора Новоборівського ліцею Ірина Хомич. Зокрема вона сказала: «Владислав – випускник нашого навчального закладу. Він залишиться в пам’яті вчителів, ровесників як добра дитина і людина. Він завжди умів підтримати і вчителів, і однокласників, міг дати пораду. Влад був відкритим, щирим, мріяв про власну велику сім’ю. Наша громада й Україна втратили справжнього патріота і вірного сина. І втрата ця непоправна».
Виступила мама Владислава Наталія Володимирівна, вона через тяжкий біль і сльози говорила про те, що воїни на фронтах віддають свої життя за Перемогу, за Україну, а тут, у мирних місцях, люди часто забувають, що йде війна, що свобода виборюється тяжко і великою ціною. Дехто дозволяє собі поводитись, ніби нічого не відбувається, – влаштовувати гучні гулянки, жити у своє задоволення. А кошти, витрачені на морозиво чи на горнятко кави, могли б згодитися для допомоги військовим.
Проводжали загиблого захисника Владислава Яценка під жалобну музику духового оркестру живим коридором на колінах, вшановуючи його подвиг в ім’я України і кожного з нас.
Останній шлях Героя проліг до села Росівка Черняхівської громади. Тут на місцевому кладовищі він і був похований з усіма військовими і громадянськими почестями.
Висловлюємо щирі співчуття матусі, брату Віталію, який теж із перших днів повномасштабної війни перебуває на фронті, сестрі Ірині та всій родині з приводу тяжкого горя. Але це горе наше спільне. Люди, пам’ятаймо, якою страшною ціною виборюється Перемога! Єднаймося у боротьбі за волю України! Тримаймося одним кулаком, бо лише спільно ми зможемо здолати цих нелюдів, які хочуть стерти українців із лиця землі.
Перемога буде за нами! З нами Бог і Правда! Слава Героям!
Підготувала Світлана Федоренко
