Уміння вишивати для українців – це не лише дозвілля або захоплення, це можливість передавати культурні надбання від покоління до покоління, це умова самовизначення нації.
В Іршанській територіальній громаді проживає чимало майстринь вишивання. Кожна з них має свої улюблені техніки, кольори та візерунки. З однією із них ми вас познайомимо.
Тетяна Севостьянова – жителька села Ковалі, тут народилася і виросла.
Із дитинства пам’ятає маму і бабусю за вишивкою. Жили однією родиною. Дорослі багато працювали, але знаходили час і для вишивання. Працювали над узорами й співали українські пісні. Вишивкою прикрашали одяг, постіль, рушники. Любов до вишивання у нашої героїні є спадковою. Це ціла династія. В сім’ї зберігаються роботи бабусі Євгенії, яка народилася ще в 1925 році. Бабця залишила після себе в спадок любов до вишивання і свої рушники: одні були для свят, інші – для буднів. Мама Тетяни, Любов, багато вечорів провела за цим рукоділлям, дуже його полюбляє і з дитинства навчала вишиванню своїх доньок Тетяну та Ірину. Проте через травму руки жінка змушена полишити улюблену справу. Сестра Ірина теж дружить з голкою та ниткою і кожну вільну хвилину намагається присвятити вишивці.
Літа ідуть… Сьогодні берегинею сімейного вишитого надбання залишається Тетяна. Сучасна майстриня не поступається талантом своїм пращуркам. Мистецтво творити прекрасне вона увібрала сповна. Перші роботи створила ще в школі.
Рукодільниця вишиває і сорочки, і рушники, і картини, й ікони. Свої роботи, вишивані речі мами та бабусі пильно оберігає в домашній скарбниці. Вони прикрашають усю домівку господині.
– Уся наша сім’я на свята одягається у вишите вбрання. Однією з найбільших утіх є те, що мій син дуже любить одягати сорочку, вишиту моїми руками. Я знаю, що у свої творіння я вкладаю любов і молитву до Бога, бо вишиванку недарма називають українським оберегом. Спочатку я все вишивала нитками. Згодом почала працювати з бісером, – розповіла вишивальниця.
Спостерігаючи за роботою мами, вишивкою неабияк зацікавився і син Тетяни Богдан. У сьомому класі хлопець став творцем свого першого вишитого рушника. Ним він потішив і вчительку з трудового навчання, і однокласників. Дуже хочеться, щоб Тетяна продовжувала цю клопітку роботу та навчала вишиванню і юне покоління.
Творча праця складна, але й безмежно прекрасна. Навчайтесь вишиванню. Саме національне вишите вбрання ідентифікує нас українцями.
Українці, одягніть вишиванку – це наше! Якщо ви відчули хоча б невеличке бажання прикрасити свій гардероб та побут вишивкою, не гасіть його, сміливо починайте трудитися. Маленьке бажання розгориться у світле полум’я любові до творчості, до вишивання.
Володимир Кайдалов
